Всі команди-переможниці щасливі однаково, всі команди-невдахи нещасливі по-своєму, - сказав би ворожий класик якби жив у наш час і писав про футбол, а не про дворянські адюльтери. Щороку до вищої ліги українського футболу прибувають нові амбітні учасники із нижчих ліг. Історії їхнього успіху практично однакові і цілком відповідають неписаним законам нашого футболу. Все починається із нового власника, який має гроші аби фінансувати команду. Далі йде запрошення гравців із числа «збитих льотчиків», чиєї майстерності разом із прихильністю арбітрів вистачає аби за рік-два підвищитися до класу найсильніших. Там новачок часто досягає успіху завдяки тому ж самому – грошам власника, на які злітаються вже згадані «збиті льотчики» та майже безплатні іноземці.
Їхнє прагнення довести, що вони зовсім ще не «збиті» разом із недооцінкою з боку суперників і традиційною прихильністю удачі до новачків дозволяє набрати певну кількість очок. Коли ж арбітри починають раптом регулярно помічати порушення правил проти гравців команди біля воріт суперників і призначати цілком справедливі пенальті, команда за певного збігу обставин здатна піднятися у верхню половину таблиці і навіть поборотися «за єврокубки». Вона може навіть у ці «єврокубки» потрапити аби потім програвати там заштатним іноземним командам, які не знають неписаних законів нашого футболу. За кілька років хазяїну набридає задурно палити грубі гроші і він починає думати. Такий шлях пройшли свого часу «Олімпік», «Олександрія», «Колос»… Тим самим шляхом пішло і житомирське «Полісся», чий власник не шкодує нині грошей на свій проєкт. Те ж саме буде наступного сезону з «Карпатами».
Але щось не пішло навесні у «Полісся». І ніби все правильно зробили – набрали групу нових футболістів, провели зимові збори… Але очки, які торік регулярно поповнювали доробок команди, чомусь припинили здобуватися – команда, яка претендувала восени ледь не на Лігу чемпіонів, програла два останні домашні матчі далеко не найсильнішим суперникам. Програла зовсім не тому, що грала гірше. Просто футбольне щастя чомусь відвернулося від «Полісся» - то на рівному місці «зламається» провідний гравець, то воротар «привезе» безглуздий гол у власні ворота… А у чужі ворота м’яч не йде хоч ти плач! Навіть традиційний «домашній» пенальті не допомагає. У чому справа? Що сталося? Хто винен?
Як на мене, справа зовсім не у гравцях і тренерах «Полісся», які залишилися такими ж самими і роблять те ж саме. Мені здається, що футбольна доля відвернулася від команди тому, що вона порушила один із неписаних законів футболу – заявила на чемпіонат у якості гравця не футболіста, а боксера на прізвище Усик. У цьому кожен може пересвідчитись, зайшовши на офіційний сайт «Полісся». Власник «Полісся» у великому футболі новачок і тому не знає, напевно, що неписані футбольні закони цього не дозволяють. Нема кому підказати, що наявність серед футболістів знаменитого не футболіста не лише додає галасу навколо команди, а ще й принижує справжніх футболістів команди і рано чи пізно відображається не результаті. Щось подібне робив свого часу рівненський «Верес», зарахувавши до команди популярного блогера. Ну і де тепер той «Верес»? Це я до того, що футбольні закони, нехай ніде і не записані, діють невблаганно. Футболісти і тренери не дадуть збрехати. Тож у «Полісся» є два виходи – або випускати того боксера на поле аби він виручав, або забрати його портрет в якості гравця зі свого сайту. Вгадайте самі, який із варіантів допоможе команді повернути до себе удачу.
