Останнім часом арабські шейхи не шкодують грошей на спорт – будують арени, проводять змагання, купують футбольні клуби… Одна проблема, власне арабів у тих змаганнях і у тих клубах майже немає – аби вони були слід не лише повідкривати спортивні школи і найняти туди тренерів. З цим проблем ніби немає. Проблема в іншому – піддані згаданих шейхів якось не дуже прагнуть тренуватися з останніх сил щоб досягти високої майстерності міжнародного рівня. Шейхам же хочеться результату вже. Тому вони «вкладаються» у спортсменів, запрошуючи до своїх клубів іноземців.
Коли говорити про футбол, то згадані шейхи займаються ним двома способами. Або купують дорогі і розкручені європейські футбольні клуби, або засновують свої, запрошуючи туди за великі гроші футболістів з усього світу. Футболісти радісно приїжджають і тішать своєю грою самого шейха і його друзів – заповнених трибун у нафтодобуваючих арабських країнах якось не спостерігається. Намагання продати хоча би телекартинку своїх внутрішніх змагань попри зусилля високооплачуваних менеджерів теж поки не дуже успішні – народ завжди обере чемпіонат Англії, а не чемпіонат Катару.
Все це я згадав коли дізнався про трансферні пригоди наших вітчизняних футбольних шей хів. Подібно до арабських вони діляться на дві групи. Одні охочі «позайматися футболом» вкладаються у вже існуючі команди із різних міст, або засновують у тих містах нові. Так зробили у Житомирі, Черкасах, Львові, Чернівцях де є цілком реальна перспектива привабити на футбол глядачів і створити так звану «фанатську базу». Інші наші футбольні шейхи цим не переймаються, розміщуючи команди у своїх селах ледь не на городі. Саме так виглядають нині футбольні арени Минаю, Петрового, Ковалівки… Цілком очевидно, що на тисячі глядачів ці арени не розраховані – до них ці глядачі просто не доїдуть. Навіть коли це поруч із містом, не кажучи вже про ті арени, до яких слід досить далеко добиратися. Тому футбольні матчі у згаданих селах виглядають видовищем майже виключно для місцевого шейха, який платить зарплатню тренерам та футболістам.
Так після закінчення сезону тренер Любенович (серб за громадянством) нібито перейшов із команди села Минай, яка вибула з вищої ліги, до команди села Петрове, яка до цієї ліги увійшла, перемігши у змаганнях першої ліги. У інформаційній паузі між завершенням сезону і Євро-2024 це стало новиною, яку навіть обговорюють. Розповідають також що тренер сільської команди з Петрового на прізвище Лупашко показав надзвичайний рівень і тому за ним тепер полює ледь не «Барселона». Не буду заперечувати, може воно і так, хоча вірити на слово нашим «спеціалістам» не завжди варто. А більше нема кому! Зізнайтесь, хто із вас слідкував за іграми в перший лізі сільської команди з Петрового? Отож! А є ще команди із сіл Кудрівки, Мирівки та інших, місцезнаходження яких на карті можна вже потихеньку шукати. Бо там теж є місцеві шейхи, які збирають тренерів і футболістів аби пробиватися до вищої ліги. Чому ні? Зараз це недорого. І що з того, що у цих сільських команд нема і не може бути широкого кола уболівальників? Хіба що ці команди вийдуть до Ліги чемпіонів. Але це навряд – вітчизняні футбольні шейхи не настільки багаті.
