– Чому саме «Експрес»? – запитав я у тітки, побачивши назву сигарет. – У вас поганий смак! І взагалі, коли це ви почали курити?
Звісно, я пожартував. Бо знав, що, по-перше, на восьмому десятку курити вже не починають, по-друге – сигарети саме тоді зовсім зникли з продажу. Їх можна було купити або у циган на базарі, або по спеціальних талонах, що видавалися у ЖЕКу. І моя тітка на свою копійчану пенсію накупила тих цигарок про всяк випадок.
Дарма я намагався почути від неї притомну відповідь щодо використання отих сигарет – відповіді не було і не могло бути. Точніше, була – немолода вже людина, яка пережила другу світову війну і все те, що було до і після, до кінця життя боялася опинитися ні з чим, а тому робила запаси, найчастіше абсолютно безглузді. Сигарети ж були найвищим проявом цієї безглуздості.
Надалі, приходячи до тітки, я вже не зважав на ті цигарки на старій шафі, які поступово стали частиною інтер’єру. Лише років за три, якщо не більше, тітка запропонувала мені ті цигарки забрати.
– Що я з ними робитиму, – запитав я, – почну курити? Чи може піду ними торгувати на базар?
У відповідь я знову не почув нічого притомного. Забрав цигарки, вирішивши завезти їх до мами. У неї в квартирі була невеличка комірчина, куди я хотів покласти ці не потрібні нікому сигарети – шкода було викидати, гроші ж плачені! Відкривши мамину комірчину, я побачив… двадцять пачок сигарет «Експрес». Виявляється, вона теж тоді їх купила по талонах.
За якийсь час я таки віддав ті сигарети знайомому курцю. Той їх викинув – за кілька років вони зацвіли і стали непридатними для вживання…
Сіль – не цигарки. Вона ніби не псується. І це мене тепер неабияк втішає!
Микола НЕСЕНЮК.
