У нас в родині ніхто не курив, включаючи тітку, що жила сама у невеличкій квартирі в одному з тісних провулків позаду пивзаводу. На той час тітці було вже майже вісімдесят, і я за звичкою відвідував її щотижня. Обставлена тітчина кімната була дуже скромно – я з дитинства знав де у неї що лежить. Тому дуже здивувався, коли побачив на старій шафі ще польських часів складені одна на одну пачки сигарет львівської фабрики. На відміну від болгарських, львівські сигарети продавалися тоді не в блоках по десять пачок, тому ті пачки лежали криво – ніби зараз порозсипаються.
- Чому саме «Експрес»? - запитав я у тітки, побачивши назву сигарет. - У вас поганий смак! І взагалі, коли це ви почали курити?
Звісно, я пожартував. Бо знав, що, по-перше, на восьмому десятку курити вже не починають, по-друге – сигарети саме тоді зовсім зникли з продажу. Їх можна було купити або у циган на базарі, або по спеціальних талонах, що видавалися у ЖЕКу. І моя тітка на свою копійчану пенсію накупила тих цигарок про всяк випадок.
Дарма я намагався почути від неї притомну відповідь щодо використання отих сигарет – відповіді не було і не могло бути. Точніше, була – немолода вже людина, яка пережила другу світову війну і все те, що було до і після, до кінця життя боялася опинитися ні з чим, а тому робила запаси, найчастіше абсолютно безглузді. Сигарети ж були найвищим проявом цієї безглуздості.
Надалі, приходячи до тітки, я вже не зважав на ті цигарки на старій шафі, які поступово стали частиною інтер’єру. Лише років за три, якщо не більше, тітка запропонувала мені ті цигарки забрати.
- Що я з ними робитиму, - запитав я, - почну курити? Чи може піду ними торгувати на базар?
У відповідь я знову не почув нічого притомного. Забрав цигарки, вирішивши завезти їх до мами. У неї в квартирі була невеличка комірчина, куди я хотів покласти ці не потрібні нікому сигарети – шкода було викидати, гроші ж плачені! Відкривши мамину комірчину, я побачив… двадцять пачок сигарет «Експрес». Виявляється, вона теж тоді їх купила по талонах.
За якийсь час я таки віддав ті сигарети знайомому курцю. Той їх викинув – за кілька років вони зацвіли і стали непридатними для вживання…
Сіль – не цигарки. Вона ніби не псується. І це мене тепер неабияк втішає!
Микола НЕСЕНЮК.
