Здається, що казка про чарівну Грузію, яка, звільнившись від к@ц@пського панування, приєдналася до вільного цивілізованого світу закінчилася.Тепер вже остаточно. І не тому що грузини такі погані, такі дурні і несвідомі. А тому що оту казкову Грузію, яка поплила на білих хмарах прогресивних реформ до вільного світу, ми самі собі вигадали. Чи вигадали нам, а ми і зраділи дурненькі...
Особисто я грузинам завжди симпатизував. Особливо після двох років служби у стройбаті де хлопці із Грузії вигідно, як мені тоді здавалося, відрізнялись від представників інших народів Кавказу. Відкриті, щирі і щедрі грузинські друзі назавжди мені такими і запам’яталися. І лише згодом я почав пригадувати, що не все було так радісно.
Коротше, образ доброго і гостинного грузина існував у моїй і не лише моїй уяві не дозволяючи подивитись на речі об’єктивно. Ну чому ми ніколи не задумувались над тим, що найогидніший кат в історії людства, який знищив мільйони і зробив нещасними сотні мільйонів, був грузином на прізвище Джугашвілі, якого всі знали як Сталіна? Здавалось, що лише за це ми мали би не дуже приязно ставитись до його співвітчизників. Але цього не сталося – хіба нація відповідає за одну потвору?
Насправді ми тих грузинів зовсім не знаємо. Та що грузинів – ми не знаємо самі себе! Хіба не ми у більшості своїй десятиліттями прагнули дружити з к@ц@пами, які нас тепер щодня вбивають? То чого ми хочемо від грузинів, які століттями непогано почувалися під їхньою владою і тепер захотіли назад?
Висновок простий – грузини не добрі і не погані. Вони такі як і ми, такі як і всі. Серед них, як і серед усіх, є як генії, так і злочинці. І як не можна судити про нас за окремими представниками нашої нації, так не можна судити і про них.
Казка про чарівну Грузію закінчилася. Залишились грузини. Справжні, а не казкові. А куди вони подінуться?
