Микола Несенюк: Там, де їх немає

1028 0

Ми у соцмережах:

Микола Несенюк: Там, де їх немає

Війна окрім іншого прочищає мозок і відкриває очі на те, що завжди знав і чого насправді не розумів. Коли мене вісімнадцятирічним пацаном забрали до радянської армії, я був не на жарт наляканий розповідями про страшних «дідів», які у тій армії нестерпно знущаються над «салагами». На практиці все виявилося не так страшно. В «отдєльной дорожно-строітельной брігадє», до якої входила наша військова частина, «салаги» відрізнялися від «дідів» лише тим, що «жилі по уставу» плюс виконували усі роботи за себе і за «діда» або «старіка», як у нас їх називали. Звісно, це було нелегко як фізично так і морально, але нічого аж такого страшного у цьому всьому не було.

Закарпаття, де ми будували нинішню дорогу «Київ-Чоп», було набито військами: на дорозі та у самоволках в Мукачеві та Ужгороді ми зустрічалися і обмінювалися враженнями про службу із танкістами, ракетчиками, мотострілками, артилеристами, прикордонниками і так далі. І чули від них страшні оповідки про знущання над «салагами», які від тих знущань періодично вішались та стрілялись. Ми були щасливі, що у нас все не так.

Думати чому саме не було тоді ані часу, ані розуму. Згодом я пояснював це собі тим, що ми тяжко фізично працювали у будь-яку погоду за межами казарм, тому на додаткові знущання у «дідів», які були з нами поруч, вже не залишалося ані сил ані натхнення. Окрім того, що наші частини не стріляли, а працювали, вони мали ще одну відмінність. Поповнення молодими бійцями приходило до нас із Азербайджану, Узбекистану, Грузії, Вірменії та Молдови, а також із чотирьох областей України – Київської, Львівської, Тернопільської та Рівенської. І все.

Цьому теж я потім знайшов пояснення – не просто так хлопцям із згаданих країв тодішня влада давала лопати замість автоматів. Бо не дуже надійні це були краї для тодішньої влади. Призовників із Росії у нас не було взагалі, на відміну від сусідніх «бойових» частин, де вони становили більшість.

У нас же роль росіян виконували в основному російськомовні кияни, які переважали серед сержантів та інших молодших командирів. Але це були свої хлопці і ми чудово між собою ладили. Так само, як із азербайджанцями із Баку та Мінгечаура, узбеками, корейцями, кримськими татарами та греками із Ташкента, вірменами із Єревана, грузинами із Тбілісі та Руставі, молдаванами із Кишинева…

Це все було страшенно давно. І лише вчора до мене дійшло, чому в нас у частині не було отої страшної «дідівщини». ЇЇ не було тому, що серед нас не було русскіх. Точніше, вони не були більшістю, як у інших військах. Бути меншістю вони не могли – наші азербайджанці швидко пояснили би їм тоді особливості служби! Тому їх до нас і не призивали!

У війську, яке напало на Україну, русскіє становлять абсолютну більшість. І тому це не військо, а банда звірів у людській подобі, яку треба знищити! Щоб не було усього того жаху, який вони завжди несли і несуть з собою!

Микола НЕСЕНЮК.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також