У тій чи іншій формі ми це чуємо щодня. Або читаємо про те, що доля війни, а значить, і наша з вами вирішиться у найближчі години, дні, тижні, місяці, роки… Вірогідність подібних прогнозів складає вже звичних п’ятдесят відсотків: або збудеться, або не збудеться… І все одно ми шукаємо всюди де можемо відповіді на це питання і будемо шукати довго. А точніше – завжди!
Не лякайтесь, я це не про нинішній стан справ на фронті. Там можливо все, що завгодно, і не виключено, що нинішні дні справді потім назвуть найтяжчими. Або навпаки, згадуватимуть їх як час, коли все було відносно спокійно і передбачувано.
Це коли-небудь потім фахівці і просто цікаві матимуть час та натхнення, аби аналізувати події, які нині відбуваються навколо нас, роблячи численні розумні й не дуже висновки. І не знаючи, що буде завтра.
Зізнаймося собі, що торік ніхто й у страшному сні не міг передбачити того, що нині робиться на наших очах. Жоден аналітик, жоден політолог, жоден державний діяч не міг навіть думки припустити, що у центрі Європи відбуватиметься справжня війна, страшнішої за яку ще не було.
Бо остання світова війна попри мільйони загиблих проходила без перспективи ядерного удару. Тепер така перспектива є і вже навряд чи зникне.
А що це означає? Означає це, що тепер ми знаємо, що все, про що ми нині турбуємось, може зникнути в один момент з волі одного божевільного ідіота, вбити якого не виходить навіть у найпотужніших структур світу.
Тому цей день і є вирішальним – ми не знаємо, що буде завтра, і тому планувати щось можна лише приблизно.
Звісно, є певні виробничі цикли – посівна на полях, доставка вантажів, виробництво харчів та промислової продукції, надання послуг, навчання дітей, лікування хворих… Все це робиться безперервно там, де це можна робити.
Але кожен із нас на своєму місці має усвідомлювати, що, можливо, робить саме це і саме тут в останній раз, можливо, він вже не побачить завтра біля себе цих людей або сам буде в іншому місці. Якщо буде.
Микола НЕСЕНЮК.
