Чому я так переживаю? Тому що мрію, щоб наші футболісти стали врешті чемпіонами світу або хоча б Європи. Чому ні? Змогли ж це зробити свого часу скромні данці та не менш скромні греки! Треба лише прагнути перемоги. Справжньої, великої, чемпіонської!
Минали роки та десятиліття. Нові футбольні турніри наставали набагато швидше, ніж у дитинстві та юності. А наші все програвали і програвали… Паралельно з цим я з жалем спостерігав, як рік за роком амбіції наших футболістів, а за ними і уболівальників, ставали все більш дрібними, якимись копійчаними – у нас почали дико радіти самому факту потрапляння у фінальний турнір світової чи європейських першості, а сам виступ на ньому проголошувався супердосягненням. Коли ж вдавалося вийти із групи, а це було в історії незалежного українського футболу лише двічі, це вважалося ледь не подвигом!
Мене це завжди дивувало. Чому італійці прагнуть стати чемпіонами, а ми ні? Чим ми гірші за них, чи за іспанців, французів, німців та інших? Вважаю, що нічим. Нас просто так намагалися виховати – пройшли до чвертьфіналу і радійте! Хто ви такі, щоб боротися за титул чемпіона? І більшість із нас з цим погоджувалася, мов ті цуценята, яких не пускають до миски, з якої їдять великі собаки.
І причини наших постійних футбольних невдач полягали, як на мене, не в тому, що ми не вміємо грати у футбол, а в тому, що ми боїмося навіть подумати над тим, щоб перемогти всіх і стати чемпіонами!
Ми знову програли – українські футболісти не поїдуть на фінальний турнір Кубка світу, зазнавши поразки від Уельсу. Я знову розчарований – ще два роки життя минули дарма! Я ще довго це переживатиму – знаю за досвідом!
Але є сподівання на зміни – нині Україна бореться за перемогу у війні над жорстоким і безжальним агресором, який прагне нас фізично знищити лише за те, що ми українці. У цій боротьбі неможливо «дійти до чвертьфіналу» – результатом може бути або наша поразка, або наша перемога. Перемога повна і беззаперечна! І те, що ми вперто йдемо до цієї перемоги через смерть та розруху, не дослухаючись до балачок зарубіжних боягузів, дає надію на те, що здобувши її, ми станемо народом-переможцем!
Ми зробимо те, на що не здатні ані німці, ані французи, ані італійці, ані всі інші народи, які панічно бояться ворога, з яким ми воюємо і якого врешті переможемо! І коли це станеться, нам вже аж ніяк не виходитиме боротися у футболі за місце нижче першого! На жаль, ні я, ні будь-хто інший не може знати,д дощ 6 дзвіниця коли саме це станеться. Але це станеться точно! Спочатку ми переможемо у війні, а потім Україна стане чемпіоном світу! Рано чи пізно, але стане!
Микола НЕСЕНЮК.
