Це прізвище я вперше почув у шостому класі, коли з усіх магнітофонів гриміла суперпопулярна пісня “ Venus”, яку через незнання англійської у нас називали “шизгара”. Ті, хто не мав магнітофонів, підбирали цю нехитру мелодію на шестиструнних гітарах і через згадане вище незнання англійської співали українською. Досі пам’ятаю щонайменше три українських тексти цієї пісні, які не дуже відповідали англомовному оригіналу якщо не сказати більше.
Згодом із радіопрограм “Голосу Америки” я дізнався, що цю пісню виконує група “Шокін блю” із Нідерландів, а написав її гітарист Робі Ван Леувен. Завдяки цій пісні група, яка до цього виступала у пивницях міста Гаага, стала всесвітньо відомою, почала їздити на гастролі і випускати диски. Я потім переслухав тих дисків щонайменше п’ять, але нічого хоч трохи подібного на геніальну у своїй простоті “шизгару” той Ван Леувен більше не написав і популярність його групи за кілька років зійшла на пси.
Причина цього стала відома вже у двотисячних, коли завдяки всюдисущому інтернету ми дізнались, що мелодію “шизгари” згаданий Ван Леувен… вкрав у маловідомої американської групи лише написавши, подібно до своїх безіменних українських послідовників, нові слова. Ось і весь секрет.
Чому я це все згадав за півстоліття? Тому що таке саме прізвище Ван Леувен має нинішній тренер футбольної команди “Шахтар”. І його історія ще більш сумна, ніж у того музиканта з мого дитинства.
