Здавалося, я чув і бачив усе. Чи майже все. І тому здивувати мене не так легко. Аж раптом почув таке, що ледь не врізався у вантажівку, що їхала попереду. По місцевому радіо, яке упіймав мій радіоприймач, передавали рекламу… похоронних послуг. Я був настільки шокований, що не розчув чим саме цей рекламодавець намагався привернути увагу потенційних клієнтів.
Настільки мене вразив сам факт подібної реклами. Бо ж рекламують лише те, що споживач може купити почувши чи побачивши рекламу. Наприклад, ліки, які тисячу разів на день розхвалюють по усіх наших радіо та телепрограмах. Але ж похорон це не те – потреба у послугах похоронної служби виникає у нас лише декілька разів за життя і майже завжди несподівано. І вже точно не в момент прослуховування радіо за кермом. Єдине що запам’ятав, організація, що рекламувала оці специфічні послуги, називала себе як і належить, похоронною службою, а не «спец комбінатом», на які колись дуже давно невідомо навіщо змінили назву «похоронок». Виручив, як завжди, гумор. Згадав старезний анекдот часів СССР, у якому вередлива теща вимагала від зятя щоб її поховали біля кремлівської стіни, найпочеснішому місці поховання тих часів. На що зять відповів: «Нема проблем, мамо! Готуйтесь, післязавтра похорон!»
