Все моє дитинство пройшло під щоденні повідомлення з тої війни, які лунали з радіо і телевізора з регулярністю прогнозу погоди. Тепер я розумію, що то була суцільна брехня. Але й тоді у моїй дитячій свідомості зароджувалися певні сумніви. Я не розумів як голі, босі й голодні в’єтнамці, яких нам показували по телевізору, можуть успішно воювати проти «амєріканскай ваєнщіни», озброєної найсучаснішою технікою? Мої сумніви прояснив далекий родич: чоловік двоюрідної сестри, який повернувшись із війська, напився якось у нас в гостях і розповів, що служив у В’єтнамі, але дав підписку про нерозголошення. На ранок він про це ніби забув і потім жодного разу не згадував.
Це тепер я знаю, що жодних «американських агресорів» у В’єтнамі не було – американські війська були розміщені у південній частині країни за договором з тамтешнім урядом. Вони відбивали атаки з північного В’єтнаму – де селяни місцевих джунглів вирішили допомогти «братам з півдня» йдучи у наступ з найсучаснішими танками, літаками та артилерією, які у тих джунглях звідкілясь взялися.
Американці врешті ту війну програли. І не тому що погано воювали, а тому що люди в самих Штатах не розуміли, за що там гинуть їхні громадяни, і масово протестували проти тої війни. В’єтнамці ж натомість людей не рахували – навпаки хизувались перед всім світом сотнями тисяч загиблих. І зброї, чомусь виробленої в СССР, мали скільки завгодно. Що цікаво, в СССР теж протестували проти війни у В’єтнамі не повідомляючи про кількість відправленої туди зброї та військових, які тою зброєю або воювали самі, або навчали воювати в’єтнамців. Поверталися звідти не всі, а хто повертався, давав підписку і мовчав як той мій родич. Наскільки знаю, ані СССР, ані його «правонаступники» так досі і не зізналися що присилали військо до В’єтнаму. Це ж не американці, які не можуть нічого приховувати. І не хочуть.
Більшість сучасних українців, включаючи верховного головнокомандувача, тоді ще не жили. Тож, можливо, не знають про те, чому навчила світ війна у В’єтнамі.
