Влітку далекого вже 2000-го я несподівано для себе опинився у товаристві провідних українських телепродюсерів, які саме зібрались на гроші Віктора Пінчука підняти придбаний ним телеканал на небачені висоти. Для цього за шалені гроші до Києва був запрошений Дмітрій Кісєльов. Той самий, що потім казав про «радіоактівний пєпєл» і який був головним у згаданій компанії. Минули роки, і в моїй пам’яті про той день залишилось не відверте плазування наших телевізійників перед заїжджою «зіркою», і не те, що всі без винятку ці наші продюсери розмовляли мовою агресора (власне, вони і тепер нею поміж себе говорять). Запам’яталось мені словосполучення «как би», яке наші телевізійні гуру вживали частіше, аніж ханурики під гастрономом словосполучення «тваюмать».
Ще тоді я згадав другий курс інституту, коли ми вивчали оті самі «слова-паразити», які бажано не вживати освіченим людям, зокрема вчителям, на яких ми в тому інституті вчилися. Нам казали, що чим більше у мові людини отих «паразитів», тим нижчий її освітній рівень і, як наслідок, словниковий запас. З того часу крізь мову українських невігласів пронеслося кілька потоків отих «слів-паразитів». Від «на самом дєлє» до «ат слова савсєм».
Це мовне явище, яке пре із виступів численних українських «аналітиків» мене не дивує – рівень цих «аналітиків» добре відомий. Мене інше непокоїть – наші наскрізь патріотичні оглядачі і досі беруть оті «слова-паразити» із мови ворога, в кращому вигляді перекладаючи їх на нашу мову. Це означає, що у мовній війні ворог нас перемагає вщент! І поки наша «еліта» говоритиме і думатиме мовою агресора, не бачити нам перемоги. Бо перемога починається в головах. А коли ці голови налаштовані на ворожу хвилю, так вони врешті і мислять.
Ну коли ж ми таки дочекаємось наших, українських «слів-паразитів», які не будуть запозичені у ворогів? Або хоча би взяті з англійської. Поки що таке я чую лише від кількох людей. Може ви щось підкажете?
Лише не треба "запасатись попкорном". Домовились?
