Із усього, що відбулося на стадіоні у Вроцлаві під час матчу Україна – Англія, найкращим було виконання заповненим стадіоном гімну України. Англійські уболівальники, які зазвичай перевершують у співах усіх, були явно шоковані – такого єднання десятків тисяч українців вони не очікували. Це передалося і футболістам.
Щось подібне було наприкінці 2013-го коли грім “Марсельєзи” на стадіоні в Парижі приголомшив нашу команду і вона програла ще до гри. Могли би програти і англійці, але різниця в рівні гравців була аж занадто помітною. Після гри наш тренер розповідав про план на гру, який “зруйнували” суперники. Насправді план міг бути лише один – тримати захист і сподіватися на помилку суперника. Так воно і сталося.
Чому так не було під час двох попередніх мачів цих самих суперників, які англійці виграли навіть як слід не спітнівши? Відповідь проста – цього разу у наших був тренер. Саме тому англійці, які і цього разу розраховували на легкий успіх, були здивовані і не прийшли до тями до кінця гри.
Можна критикувати наших тренерів за щонайменше дві помилки зі складом, можна закидати гравцям за не завжди вдалі дії, але не можна не відзначити, що у нас вперше за дуже багато років була саме національна команда, а не просто набір гравців. Було видно, що гравці справді вірять у тренера, а не вдають це, як було раніше.
Сергій Ребров не чудотворець! Йому не до снаги підвищити досить посередній рівень наших футболістів. Але зробити так, що за команду не соромно, він очевидно зміг. Нас тепер не обігруватимуть однією лівою, як це траплялося раніше. Цим і доведеться втішатися.
Вдасться у вівторок не дати зіграти італійцям – значить є шанс не програти і залишитися у боротьбі за вихід на Євро-24. Але Ребров і його команда вже заслужили на подяку!
