Перший у моєму житті світлофор встановили на перехресті вулиць Карла Маркса, Ленінської та Паризької Комуни. Нині це, відповідно, Пересопницька, Соборна та Дубенська. Я тоді навчався у другому класі і попри відсутність до цього на тодішніх вулицях світлофорів вже знав, що на червоний сигнал слід стояти, а на зелений – рухатись. Дотримуватись цього правила мені доводилося під здивованими поглядами перехожих (дорослих і дітей), які йшли на червоний ніби його і не було. Чому ні, коли автобус чи ще який автомобіль проїжджав у ті часи центральною вулицею міста раз на кілька хвилин? Тепер не те!
Зараз там не один, а одразу три світлофори за півсотні метрів один від одного, і перехожі слухняно стоять біля кожного, очікуючи зеленого сигналу. І зовсім не тому, що нові покоління моїх земляків стали більш свідомими, ніж попередні. А тому, що автомашин тепер на згаданих вулицях більше, аніж пішоходів – суцільний потік у два ряди в усіх напрямках. Спробуй перебіжи! Тому я спокійно ставлюся до проявів недисциплінованості, яких нині купа довкіл. Так, народ нині тупо валить пішки і на авто по велодоріжках, що почали у нас прокладати. Нічого! Згадайте Амстердам, хто там хоч раз бував, – там велосипедистів більше за пішоходів і вийти на велодоріжку ще більш небезпечно, аніж на автостраду. І у нас так колись буде, коли народ масово пересідатиме на велосипеди та самокати. І з мовою те ж саме – щойно україномовних у нас стане більшість, всі інші нікуди не подінуться. І так далі – приклади підберіть самі. І не забувайте подавати добрий приклад іншим!
