У ніч з 27 на 28 червня, одинадцять років тому, Український парламент прийняв Конституцію України. Народжувалася вона у величезних муках — безкомпромісних дискусіях, у політичній боротьбі. Народному депутатові першого та четвертого скликань рівнянину Миколі Шершуну не судилося брати участі у прийнятті Конституції України, та все ж він, як і більшість його колег по парламенту першого скликання, має пряме відношення до її народження.
— Миколо Харитоновичу, що для вас особисто означає Конституція України? — Як і для усіх наших громадян, Конституція — це основний закон держави, що визначає суспільний і державний лад, виборчу систему, принципи організації і діяльності державних органів, основні права і обов’язки громадян. А якщо сказати образно, то Конституція — це фундамент законодавчої будівлі, на якому тримається вся держава. І, зрозуміло, якщо порушується щось у фундаменті, то руйнується вся державна будова, в суспільстві починаються всілякі катаклізми, непорозуміння. — То ви вважаєте, що ті негаразди в політиці та економіці, які спостерігаємо нині в Україні, є наслідком некомпетентних спроб покопирсатися у «фундаменті»? — Таки «покопирсалися» в Основному Законі всі гілки влади, підлаштовуючи його положення під власні інтереси, під свої забаганки, а то й діючи так, наче Конституції взагалі не існує. А наслідок — все те, що маємо в усіх сферах реального життя України — хаос і невизначенність. — А можливо, наша Конституція справді недосконала і потребує змін? Та й чому ви так ревно її відстоюєте, якщо навіть не брали участі у прийнятті, адже, як відомо, це зробила Верховна Рада другого скликання? — Мені не доводилося ні від кого чути, що наша Конституція погана. Та й світовою юриспруденцією вона визнана як одна із найкращих, найдемократичніших. Але чому по ній, такій досконалій, так людям погано живеться? — запитаєте. Та тому, що її найперше ігнорує влада. Щодо своєї причетності до нашого Основного Закону, то вона найпряміша. Адже саме Верховна Рада України першого скликання, в складі якої я перебував, розробила, законодавчо ініціювала не менш як 80 відсотків статей згодом прийнятої Конституції нашої держави. Дуже вже комусь не хотілося тоді, щоб вона набрала чинності. Та й тодішня ситуація в суспільстві, в парламенті з економічних і політичних причин була вкрай напружена. Напруга, пригадую, в парламенті, в суспільстві перехлюпувала через вінця. Потрібно було щось робити. Ми це бачили, відчували. І задля її зняття, прийняли рішення про дострокове припинення своїх депутатських повноважень, щоб люди мали можливість обрати нових народних депутатів. І, як час засвідчив, ми не помилились. Толерантність, виваженість таких дій принесла бажані плоди: народними депутатами другого скликання Конституція України була прийнята. Вирішальну роль у цьому відіграла наступність у парламентській роботі. Адже наші наступники знайшли мужність, а то й мудрість, щоб зберегти в Конституції те, що напрацювали їхні попередники, тобто ми — народні депутати Верховної Ради України першого скликання. Про це ми часто із задоволенням згадуємо із тодішніми колегами по Верховній Раді Валерієм Баталовим, Василем Руденком, Василем Білим та іншими. І задаємо собі запитання: «Чому ж нинішня Верховна Рада не знайшла виходу з аналогічної до тодішньої ситуації?». — І що, на вашу думку, слід зробити в ситуації, що склалася? — Схаменутися всім: від Президента, прем’єр-міністра, голови Верховної Ради і до окремого народного депутата. Схаменутися і подумати не про власні інтереси та свого оточення, а про народ. Повірте, що настав, образно кажучи, початок кінця. Адже нинішня ситуація нагадує стиснуту пружину: уже ніякі зусилля не змусять людей миритися з «кайдашевими» чварами на олімпі держави. Уже народу набридли просторікування, взаємні звинувачення очільників влади. Він не хоче слухати, хто винен, що дорожчає хліб, знижується рівень життя, а хоче поліпшення свого становища. І на це має повне право. — Отже, потрібні дочасні вибори? — Іншого виходу ніхто не пропонує. На мою думку, вибори повинні відбутися за відкритими списками, щоб люди не обирали «котів у мішку», щоб утвердилася відповідальність депутатів перед своїми виборцями. А ще слід зняти депутатську недоторканність. Адже перед Конституцією всі повинні бути рівними, щоб не було, як сміються люди, рівніших. Та й «черга» за депутатськими мандатами до Верховної Ради, переконаний, стане значно коротшою. Звичайно, час іде вперед. Відбувається політична реформа. Якщо ми мали президентсько-парламентську республіку, то нині живемо в парламентсько-президентській. А це, звісно, потребує удосконалення Конституції. Але це потрібно робити цивілізованим шляхом. — Миколо Харитоновичу, напередодні Дня Конституції України вам, очевидно, є що сказати своїм землякам? — Конституція у нас достойна свого працьовитого, толерантного і чесного народу. І ми, українці, маємо повне право гордитися своїм Основним Законом. Тож вітаю вас, дорогі краяни, зі святом демократії, зичу усім міцного здоров’я, здійснення надій на краще життя. Хай Бог береже вас!
