Коли поглянути на відому картину «Граки прилетіли», стає зрозуміло — починається весна. Якщо провести паралель з нинішніми політичними подіями, то приїзди на Рівенщину політиків різних переконань, «калібру» та «кольору знамен» вірна ознака того, що на носі вибори. Варто було партійним очільникам у столиці, наче змовившись, в один голос заговорити про дострокові вибори, як за законами партійної дисципліни ехо перевиборів загуркотіло, як писав класик, сільськими манівцями і мощеними міськими дорогами. Позиція тих, хто сьогодні з мандатами, зрозуміла. А як таку новину оцінюють ті, хто з певних об’єктивних чи суб’єктивних причин перебуває, мовою спорту, у тайм-ауті? Саме таке перше запитання я задав народному депутату України першого та четвертого скликань, а нині просто голові Рівенської обласної організації Народної партії Миколі Шершуну.
— Відповім прямо. З огляду на нинішню політичну ситуацію в країні Народна партія підтримує ідею дострокових виборів. Я, як людина, котра знає політичні процеси зсередини, цю позицію поділяю повністю. Але не тому, що народники не потрапили в парламент через фальшування владою результатів голосувань. Ми маємо достатньо міцні позиції в обласній, районних, міських та сільських радах. Просто невимовно боляче спостерігати, як країна б’ється у політичних конвульсіях. Пам’ятаєте, один крок вперед, два назад. Так-от, на мою думку, сьогодні політики своїми діями довели державу до такого стану, коли вона якраз і робить оті кроки назад. І вже не два. І вже їй ноги підкошуються. А усе закордоння на це дивиться, немов спостерігає за коридою. І ставки роблять — заб’ють тореадори-політики Україну чи тільки підранять? Невже нормальна, патріотично налаштована людина мовчки буде за цим усім спостерігати? Думаю, що ні. Звідси й позиція наша — за дострокові вибори. Але я б тут висловив одну, на мій погляд, значиму засторогу. На дострокові вибори очільникам держави треба йти лише тоді, коли є гарантія, що їхнім результатом стане нова або інша розстановка політичних сил. Інакше, як кажуть, навіщо город городити і викидати мільйони коштів платників податків на вітер. — Але ж сьогодні можна спрогнозувати, що розклад політичних сил у державі, в принципі, найближчим часом не зміниться. Адже воснові політики лежать угоди. Їх виконання чи невиконання залежить винятково від тих, хто під ними підписався, а не від громадян. Відбувається щось схоже на анекдот про господаря слова: він слово дає, то й сам він його і може забрати. Чому так відбувається? — Все дуже просто. Кожна нормальна людина перед тим, як щось робити, добре подумає. Недарма діди наші казали — сім разів відмір, а один відріж. Останні роки ніхто нічого не міряє, а ріжуть по-живому. Ось ви хоч раз чули, щоб нинішні політики, чи ті, хто при владі, чи ті, хто в опозиції, говорили про те, що вони мають чітку стратегію реформ, розуміють і можуть пояснити людям, навіщо робиться той чи інший крок, я вже не кажу про те, щоб пояснити доступно — а як саме вони збираються реформу робити. Немає цього. Все, що сьогодні відбувається в країні, відбувається за «правилом тика». Колись, у часи перебудови, ходив такий анекдот. Нібито Горбачов, рятуючи від падіжу птахоферму, змушував її працівників фарбувати паркани то в один колір, то в інший. А коли остання курка здохла, сказав — шкода, бо у мене є ще так багато хороших ідей. Так-от, у наших політиків теж «багато хороших ідей». І ми відчуваємо на собі увесь ланцюг їхніх помилок. Найсвіжіший приклад — тарифи. Уряди Тимошенко і Єханурова планомірно посприяли подорожчанню газу, а відтак і зростанню тарифів, уряд чинний не знає, як ситуацію виправити. Поки зрозуміли, що тарифи часто бралися зі стелі, люди перезимували. Ті хто мав сплатити за тепло, сплатили. Тепер ради ніби проснулися і починають помпезно тарифи зменшувати. Рівенська, наприклад, на 8%. Стоп, шановні! А чому не на 5 чи не на 10? А якщо на 8, то чому цих 8 у минулому році все-таки додали? Якщо можна було і без них? Знову за рахунок порядних платників вирішили проблему з неплатежами. Нечесно, панове! Верніть тепер цих 8% людям назад. І скажіть, хто за таке «бендерство» відповість? Це можна було б зробити, якби, як я вже говорив, влада мала чітку стратегію і тактику своїх дій. — Тоді, чому ніхто не розробить ту стратегію і тактику? — Насамперед тому, що коли говориш конкретні речі, за них треба відповідати. А коли так, у загальному, про все, та ще й як «біг пес через овес», то й питати з політиків немає нібито й за що. І це не так мав на увазі, і про це говорив інакше. Біда України, що немає відповідальних політиків. А найкращі уми країни обпльовуванням одне одного. Смішно, але не стало в державі незалежних експертів. Ні політичних, ні економічних. Нещодавно розмовляв з журналістами-аналітиками одного з центральних телеканалів. Кажуть, проблема — усі експерти належать до конкретних політичних сил і коментують процеси в державі з огляду на «місце роботи». Я хочу сказати, що в політиці зараз розпочався загальний мордобій. Так би мовити, стіна на стіну. Ну ніяк українці не позбудуться отого ідеологічного ярма, коли ті, хто приходить, обов’язково мають обплювати попередників. І процес цей — фарс. Наприклад, Цушко викриває Луценка. Той свого часу викривав Білоконя. Факти звучать страшні. Зловживань нібито — море. Але все закінчується словами . Я не чув, щоб звинувачення підтвердилися у суді і винуватця покарали. Так само не пригадаю, щоб через публікацію у ЗМІ хтось із чиновників подав добровільно у відставку. За кордоном після такої статті, як у «Дзеркалі тижня» про скандал з міністром транспорту, цей міністр не встиг би й слова сказати, як був би без роботи, а уряд від нього відхрестився б. У нас — це шоу. А міністр — ледве не герой. Бридко. Я тільки уявляю, що думають про нас іноземці, котрі щодня по телевізору бачать як наші народні обранці бавляться світлом, коли чують, як вони один одного називають останніми словами. Хто ж з нами буде мати справу, коли чує, що країною керують «злодії», «брехуни», «пройдисвіти» тощо. Голова Народної партії Володимир Литвин зауважив, що політики перестали боятися громадської думки, людського осуду. А це шлях в нікуди. Тому щоб припинити цю ганьбу, і потрібні дострокові вибори. — До речі, ви згадали про ЗМІ. А чому вашого лідера Володимира Литвина рідко запрошують на телевізійні політичні ток-шоу? — Мабуть, тому що це шоу. Там потрібно «мочити співрозмовника». А Литвин говорить серйозні речі, пропонує реальні кроки, говорить про відповідальність перед громадою, ставить на вівтар порядність, патріотизм, толерантність. Думаю, що саме через це. Хоча серйозні аналітичні програми Володимира Литвина запрошують постійно. Бо його думка залишається авторитетною. В тому числі й за кордоном. — Миколо Харитоновичу, а як ви думаєте, які причини останніх кадрових провалів у Верховній Раді? Я маю на увазі спробу призначити пана Огризка міністром МЗС. — На мою думку, провал певною мірою спровокували самі лобісти цієї кандидатури. Чи спеціально, чи ні, але заяви з боку Президента і його Секретаріату про те, що Огризко буде продовжувати курс, який проводив Тарасюк, думаю, спровокували спротив регіоналів, які усунули власне Тарасюка. Дипломатичніше було акцентувати, що Огризко провадитиме зовнішньополітичний курс Президента. Тоді б і ситуація розвивалася б інакше. — Тобто ви хочете сказати, що політикам не вистачає дипломатичності у стосунках? — Саме так. А ще — вміння слухати один одного і подавати руку. — Цікаво. Ви говорили про стратегію, тактику впровадження державної політики. Точніше, про її відсутність у нинішніх політиків. А ви самі чи ваша партія таке бачення має? — Звичайно. Стратегічне планування і тактика його реалізації — це основа будь-якої справи. Коли я був народним депутатом, мав чіткий план на ввесь депутатський термін, і навіть довше. Сподівався, якщо не я, то хтось інший, хто прийде на зміну, продовжить розпочате. А це і газифікація, і дороги, і школи, і храми. На жаль, те ще було розпочато і не закінчено, так ніхто й не довів до кінця. Десь на дорогу завезли щебінь, пісок. Залишалося його розрівняти. Але сьогодні камінь розтягли, пісок розвіяло вітром. Ось про це шкодую. А взагалі, Народна партія й особисто Володимир Литвин завжди виступали за наукове обґрунтування усіх процесів розвитку країни. Наприклад, у державі має бути створена група підготовлених теоретиків і практиків, які б науково обґрунтовували впровадження кожної державної новації. Тоді не виникатимуть проблеми, на кшталт згаданих уже тарифних. — Ви думаєте, підвищення тарифів можна було уникнути? — Ні, адже є об’єктивні причини. Але, зросли б вони не так відчутно. Бо фахівці дали б чітку відповідь — не можна піднімати тарифи у 2,5 раза, коли газ подорожчав лише в 1,5. Тоді б були враховані і місцеві умови кожного регіону. А ще були б рекомендації — звідки додати людям гроші до зарплат, щоб вони могли платити за те ж тепло. — А такі фахівці в Україні є? — Безперечно, що за роки незалежності Україна порозгублювала значною мірою свій кадровий потенціал. Але це питання наживне. Проте щоб років за п’ять вилізти з кадрової ями, держава повинна чітко визначитися — які спеціалісти їй потрібні, скільки і так далі. Водночас, потрібно розробити тактику повернення українського розуму з-за кордону. І робити це потрібно вже. Бо якщо Україна зуміє знайти відповідь на запитання «що робити?» та «як робити?», виникне ще одне, головне — хто зробить? Віриться, що це буде не німець з нагайкою, а розумний українець з посмішкою на устах. — А може, українка? Я розумію, що ви сказали, так би мовити, узагальнено. Але користуючись тим, що розмовляємо напередодні 8 Березня, останнє запитання. Чи не вважаєте ви, що біди політики в тому, що там так мало жінок? — Думаю, що у ваших словах є рація. Адже жінка — це насамперед спокій, повага, вихованість, такт. Якраз те, чого й не вистачає політикам. А з огляду на те, що усе в житті чоловіки роблять або для жінки, або заради жінки, або через жінку, лише вони — прекрасні й неповторні, як сама весна, здатні робити цей світ, а разом з ним і нас, кращими. У переддень цього весняного свята я щиро зичу усім жінкам нашого краю здоров’я, квітучості, і любові. Бо тільки жінка і любов здатні врятувати світ.
