Микола Сівак відомий в місті своїми монументальними роботами на залі камерної та органної музики та пам’ятником загиблим у локальних війнах. Цього разу майстер представив експозицію з тридцяти робіт, створених за останні декілька років, що представляють техніку сюрреалістичної пластики. Більшість з них втілюють жіночність і красу живих істот. Сам автор не вважає виставку якимось бенефісом.
— Це просто презентація творчості на даному етапі — ось я захотів показати саме таку сучасну стилізовану пластику. Можливо, за декілька років і буде якась виставка кращих творів. На перше квітня наступного року хочу зробити виставку шаржів на відомих у Рівному людей. Перша «голова» вже готова.
— Дехто вам закидав, що пам’ятник афганцям аж занадто примітивний. Не ображалися?
— Я взагалі вважаю, що монументальні речі не повинні бути помпезними. Робота скульптора — це символ, який має бути досить простим, без різних непотрібних літературно-пафосних «наворотів». Щодо «афганців», то тут кращого символа вигадати важко — орлу перебивають крило серед скал. Чи не так було в Афганістані?
— Багато часу витрачаєте на створення скульптур?
— По-різному. Можна зробити за тиждень, а можна декілька років. Від чого це залежить? Якщо скульптор робить портрет, то тут все зрозуміло, нічого шукати не потрібно. Набагато важче з композиціями — тут різні ідеї можуть приходити з часом.
— Наскільки ліквідною у фінансовому плані є робота скульптора?
— На сьогодні це майже нічого не приносить. Час зараз такий, що людям не до цього. Якщо скульптор у рік продасть одну роботу — то це добре. Але замовлення трапляються, переважно від «нових українців».
— На вашу творчість це впливає?
— Звісно. Я волів би свої роботи виготовляти в бронзі. Але ж зрозуміло, що це досить дорого і виходить тоді, коли є кошти. А так доводиться частіше використовувати керамічний матеріал.
