Микола Васюта: «Чим професійніший футболіст, тим менше образливих слів від нього можна почути»

1610 0

Ми у соцмережах:

Микола Васюта: «Чим професійніший футболіст, тим менше образливих слів від нього можна почути»

Доволі яскраво новий футбольний сезон розпочався для рівненського рефері Миколи Васюти. Матчі Прем’єр-ліги «Дніпро» — «Металіст» та «Ворскла» — «Шахтар» з числа тих, які надовго залишаються у пам’яті. Втім, вже нині можна говорити, що назавжди 42-річний лайнсмен запам’ятає гру, з якої традиційно розпочинається в Україні сезон — матч за Суперкубок між «Динамо» та «Ворсклою». За словами Миколи Васюти, обслуговувати подібні матчі — мрія чи не кожного арбітра. Проте шанс отримують лише одиниці. Причому українським суддям довірили цей поєдинок вперше за останні три роки, попередні два Суперкубка обслуговували іноземні бригади.

— Після традиційних передсезонних тестів я поїхав трішки перепочити до Хрінників, — розповідає Микола Васюта. — Тільки приїхав, як пролунав дзвінок, сказали, через п’ять днів матч за Суперкубок — готуйся. Ось на базі у Хрінниках і готувався. Зрозуміло, що хвилювання було, адже це матч особливий. Звісно, що потайки мріяв колись обслуговувати чи фінал Кубка України, чи гру за Суперкубок, і ось мрія збулася. — Якось особливо налаштовувались? — Щодня думав про майбутній матч, згадував різноманітні складні моменти, які траплялися в попередніх матчах. Втім, останнє хвилювання зникло з виходом на розминку. — Гра вийшла складною? — «Ворскла» у захисті грала в лінію, а «Динамо» на грані офсайду. Були складні моменти, але розібрався. — Після гри відчували піднесення? — Безумовно. Під час нагородження з рук президентів федерації та Прем’єр-ліги отримав пам’ятну медаль. — Можете ще якісь матчі пригадати, які надовго відклалися у пам’яті? — Запам’яталася моя друга гра у вищій лізі у 2006 році. Причому не перша — «Закарпаття» — ФК «Харків», а саме друга, в якій «Волинь» приймала «Динамо». Цей матч показували на одному з центральних телеканалів, тому хвилювався досить сильно. Згодом мені почали довіряти більш складні і відповідальні поєдинки. У 2007 році обслуговував матч чемпіонату України між «Шахтарем» та «Динамо». Думаю, немає потреби пояснювати той накал боротьби, який присутній в матчах цих суперників. Але впорався, претензій не було. Після цієї гри відчув себе зовсім по-іншому. Було кілька складних ігор у минулому сезоні «Динамо» — «Дніпро», «Металіст» — «Динамо», дуже складним був поєдинок за виживання між «Іллічівцем» та «Зорею». — Як реагують нинішні футбольні «зірки» на рішення суддів, багато лайки доводиться чути? — Чим професійніший футболіст, тим менше образливих слів від нього можна почути. Втім, на мою адресу особливої лайки і не пригадую. Непростий момент був у грі «Металіст» — «Динамо», коли в кількох метрах від мене було вилучено Папу Гуйє. Гравці «Металіста» побігли до мене, щоб я вплинув на рішення арбітра. Тоді Ганцаржик добряче завів публіку, всякого довелося почути з трибун. — Щодо публіки, є стадіони в Україні, де особливо подобається судити? — Найбільш футбольна атмосфера у Харкові та Дніпропетровську. Гул стоїть на трибунах, як десь на чемпіонаті світу. Цей футбольний дух суддівській бригаді теж передається. — А про тренерів що скажете, адже Вам як лайнсмену доводиться перебувати у безпосередній близькості від них, хто найбільше тисне? — Непросто судити, коли за спиною Микола Павлов, він дуже емоційний. Павлов у Полтаві — народний герой. Його арбітр вилучає, а весь стадіон проводжає стоячи. Ще більш емоційний наставник «Оболоні» Юрій Максимов. Раніше Мірча Луческу теж відзначався емоційністю. З іншого боку мені імпонує тренер «Дніпра» Володимир Безсонов, дуже толерантна, інтелігентна людина. — Після таких серйозних матчів, може, й на міжнародну арену вже час? — Мені вже пізно. До ФІФА подають списки арбітрів віком до 35 років. Тому сконцентрую свої зусилля на Прем’єр-лізі. — А як Ви прийшли у суддівство? — Спочатку був футболістом. Грав за «Авангард», потім в аматорській лізі за команду з Зорі. Коли мені було 30 років, Валерій Криницький переконав перейти у суддівство, навчив мене азам цієї справи. Перехід був досить важким, адже хотілося залишатися футболістом. Вже через рік поїхав на збори молодих арбітрів. У професійні судді тоді брали до 30 років, тому можна сказати, вскочив в останній вагон. У 2004 році став обслуговувати матчі першої ліги, а в 2006-му — вищої. — У 19-й школі, де Ви працюєте вчителем фізкультури, знають про Ваші футбольні успіхи? — Звісно. Після матчів, особливо тих, які транслювалися по телебаченню, і вчителі, і учні зустрічають, кажуть, ми Вас бачили, діляться враженнями. — Забобони якісь суддівські маєте? — Маю, але розкажу про них вже після закінчення кар’єри, щоб не наврочити.




ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також