36-річному Андрію Вавринюку зуміли довести лише три злочини. Скільки їх він скоїв насправді, ніхто не знає. Не виключено, що жертви грабіжника, яких він залякував, воліють про це мовчати.
Подивившись в обличчя злочинця, жінка здерла обручку зубами Бармен Катерина з кафе «Дубки», що у селі Смига Дубенського району, працювала у нічну зміну. Її чоловік Василь, дільничний міліціонер, залишився на ніч разом з дружиною. Відвідувачів не було, отож жінка зачинила двері кафе. Подружжя лягло відпочивати. На світанку хтось подзвонив у двері, і Катерина відчинила. На порозі стояв відвідувач, який вдень пив каву. Цього разу чоловік замовив порцію борщу та шматок хліба і одразу ж розрахувався за замовлення. Потім клієнт попросив ще склянку чаю. У кафе зайшли кілька чоловіків, які приїхали мікроавтобусом. Побачивши їх, відвідувач поспіхом вийшов на вулицю. Чоловіки пробули у кафе хвилин десять і поїхали. Катерина знову зачинила кафе та пішла спати. Коли стрілки годинника добігали шостої ранку, пролунав дзвінок, і бармен побачила на порозі того самого незнайомця. Він знову захотів чаю. Жінка виконала замовлення, проте відвідувач чаю не взяв, а вийшов з кафе, повернувшись, простягнув їй гривню. Вийшов ще раз на вулицю. Коли за мить повернувся, у руках тримав обріз: — Давай сюди касу! Катерина від барної стійки встигла дійти до кухонної кімнати, де на ліжку дрімав її чоловік. І лише встигла зронити: «Вася, нас грабують!». Незнайомець зайшов слідом за жінкою. А Василь, не встаючи з ліжка, схопив 5-літрову пляшку з водою та пожбурив її у грабіжника. Незнайомець встиг різко відхилитися. Василь зіскочив з ліжка, та збити з ніг незнайомця не встиг, бо пролунав постріл. Василь впав, як підкошений, з шиї потекла кров. — Ви його вбили? — ледве зуміла вимовити Катерина, впавши перед злочинцем на коліна. — Твоє щастя, що я вмію стріляти! Він буде жити, — відказав грабіжник. Перелякана Катерина віддала йому 670 гривень, 10 пачок цигарок, два мобільні телефони і всі золоті прикраси, які мала на собі. Жінка розповість згодом, що коли подивилась на обличчя злочинця, одну з обручок, яка не знімалась з пальця, здерла з переляку зубами та віддала йому. А по тому стала благати, щоб залишив один мобільний, бо треба викликати для пораненого швидку допомогу. І грабіжник проявив... милосердя. Повернув їй «Нокіа», витягнувши з нього сім-картку. — Нікому не кажи, куди я поїхав, та нікому не дзвони 15 хвилин. А якщо одразу вийдеш з кафе — вб’ю, — і зник на мотоциклі у напрямку Кременця Тернопільскої області, Лікарі врятували життя потерпілому, а колегам пораненого розшукати озброєного злочинця за гарячими слідами, на жаль, не вдалося.
Протокол біля Ужинця Підприємець із Млинівського району Василь разом із своїм дядьком-тезкою повертались з автомобільного базару, де продали авто. Вирішили їхати не дорогою Рівне-Дубно, де йшли ремонтні роботи, а млинівською трасою. Неподалік села Ужинець з’їхали автомобілем у зону відпочинку, яка була у лісопосадці. За столиком сиділо двоє незнайомців, третій стояв біля них і тримав гірський велосипед. Дядько з племінником сіли за інший столик. За якийсь час у лісопосадці залишились лише вони та велосипедист. За спиною у незнайомця був рюкзак, з якого стирчала рибальська вудочка. Млинівці запитали у чоловіка, як минула риболовля. Незнайомець відповів, що вона не вдалась, завадив дощ та сильний вітер. — Тоді випийте з нами горілки, — запропонував рибалці хтось з чоловіків. І той згодився перехилити чарку. Дядько Василь звернув увагу на те, що рибалка тримає стаканчик, не знімаючи рукавиць, хоча у липні було тепло. Допивши горілку, незнайомець відійшов на кілька кроків, і за мить дядько з племінником побачили перед собою дуло обріза. — А тепер, мужики, хутко у ліс! — наказав незнайомець. Племінник спершу сприйняв ці слова за жарт, проте чоловік підняв зброю догори та вистрілив у дах бесідки. Чоловіки поспіхом піднялись та пішли стежиною у ліс. Пройшовши кілька метрів, племінник не стримався та порушив зловісну мовчанку. — Чого ти від нас хочеш? — Це — пограбування! — почув у відповідь. Чоловіки подумали, що їх грабіжник вистежив ще на автобазарі і їхав за ними слідом. Через метрів триста незнайомець наказав зупинитись та віддати йому барсетку. У ній було 300 гривень, документи на автомобіль та паспорт. Племінник витягнув з кишені 30 гривень, поклав на пеньок і свій мобільний телефон. Злочинець знову був люб’язним та на прохання чоловіка віддав йому сім-картку. Подивившись паспорти жертв, злочинець порадив пограбованим у міліцію не заявляти, бо з’явиться знову та всіх повбиває. І зник. Перелякані чоловіки ще тридцять хвилин поблукали лісом, а потім вийшли до свого автомобіля. Дядько з племінником заяви у міліцію не писали. Вони втішились тим, що грабіжник «проколовся», не оглянув салону авто, яке стояло на галявині. А там було 15 тисяч доларів. Вони грабіжнику не дістались.
Годувальником буде держава Розшукати та затримати злочинця, який скоїв ці пограбування у Смизі та неподалік Ужинця, рівненським міліціонерам допомогли колеги з Хмельницької області. За скоєння цих злочинів на лаву підсудних потрапив 36-річний Андрій Вавринюк, який народився на Хмельниччині, а останнім часом проживав на Волині. Судді Львівської області тричі призначали йому покарання за крадіжки. Звільнившись з колонії, Андрій ще у 2004 році викрав мисливську рушницю на дачі у селі Залав’є Млинівського району та зробив з неї обріз. У скоєнні цієї крадіжки він визнав провину й розкаявся. Щодо нападу на бармена та її чоловіка у Смизі стверджуватиме, що вбивати людину у кафе не збирався, просто той «сам дострибався», намагаючись вчинити опір. — Я заподіяв тілесні ушкодження чоловіку не навмисне, а випадково, — заявив Андрій під час суду. Вину у скоєнні злочину біля Ужинця підсудний також визнав повністю. Андрій стверджуватиме, що гроші йому були потрібні, щоб купити наркотики та харчі, тому й вдався до грабежів. Найближчі 12 років про харчування Андрія дбатиме держава, бо саме на такий термін відправив Вавринюка у колонію суддя Апеляційного суду Рівненської області Сергій Баглик, який розглядав цю кримінальну справу.
