Про це не дуже люблять згадувати, але монолітну комуністичну систему, яка тримала під владою половину Європи і якої цивілізований світ боявся як вогню, розвалив «мирний атом» — катастрофа на Чорнобильській АЕС була не просто несподіваною, вона була незбагненною.
Загадкова радіація, смерть від якої могла навесні 1986-го наздогнати чи не кожного українця і не лише українця, позбавила народ страху перед владою, яка перед цим контролювала все. Саме так — радіації люди боялися більше, ніж міліції, КГБ та інших каральних органів, які показали свою безпомічність у боротьбі із небаченою радіаційною загрозою. Тож боялися всі разом, а той, з ким ховаєшся від спільної небезпеки, вже не викликає страху. Саме втрата страху зумовила те, що відбулося потім. Ми тоді думали, що страшніше від радіації немає нічого. Ми навіть у кошмарних снах не могли тоді уявити, що Київ бомбитимуть за наказом із Москви. Тому протестували і вимагали якщо не закриття атомних електростанцій, то хоча би припинення їхнього подальшого будівництва. Які ж ми тоді були дурні! Як добре, що атомні реактори, які тоді таки не зупинили попри протести, тепер працюють і дають нам надію вистояти другу зиму ворожої агресії. Ми не були винні у цій своїй тодішній дурості. Так само як не винні сьогодні європейці, яких поки що не бомблять ракетами та безпілотниками. Їм там ще досі тепло і затишно. Але і європейці вже якось не протестують проти атомної енергетики. Надивились, видно, минулої зими відео з України, яка періодично впадала у темряву. Потрібна була війна, щоб ми зрозуміли, що небезпека йде не від «мирного атому», а від к»ц»пів, які виявилися страшнішими за всю радіацію разом узяту. І тепер ми прагнемо зупинити не енергоблоки атомних електростанцій, а тих самих к»ц»апів, які, як тепер всім зрозуміло, лише зовні схожі на людей. Тож давайте разом берегти наш безцінний «мирний атом», який має стати одним із найбільш важливих чинників нашої неминучої перемоги!