31 травня у Мінську було підписано Меморандум, згідно з яким Україна отримує статус спостерігача в Митному союзі. Ця подія спричинила резонанс в суспільстві та розділила експертні кола на два різнополюсних табори. Перші вважають такий крок поступовим "затягуванням" України в євразійський простір. Інші наполягають на тій точці зору, що статус спостерігача не дасть нашій державі жодних прав та переваг у Митному союзі. Проте чіткої відповіді на існуючі запитання наразі ні у кого не має.
Візит Президента України до Астани 28-29 травня став центральною темою інформаційного простору. Багато хто до останнього моменту не вірив у статус спостерігача як реальність, а не міф. Проте події 31 травня засвідчили, що Україна все ж таки набула такого статусу. Тепер варто очікувати на критику опозиції щодо проросійської лінії влади та дискредитаційні закиди російських шовіністів про недостатність рівня інтеграції України до Митного союзу. Якщо ж абстрагуватися від емоцій та популізму, можна зробити низку цікавих та важливих висновків щодо останніх подій, пов'язаних з Росією, Митним союзом та… Європою. Вибір зовнішньополітичної стратегії не давався легко жодній владі за всі часи незалежності України. Більше того, починаючи з 1991-го, вище керівництво нашої держави намагалося втілювати так звану політику "багатовекторності". Тобто не обіцяючи нікому чогось конкретного, Україна кволо, не завжди вдало, проте захищала власні національні інтереси. Найбільших успіхів у політиці "багатовекторності" досяг Леонід Кучма. За часів президентства Віктора Ющенка багатовекторна політика перестала існувати, що одразу позначилося на економіці України та позиції більш сильного, багатого на природні ресурси східного сусіда. Можна зробити висновок, що частка провини за газовий контракт 2009 року та подальше ув'язнення Юлії Тимошенко лежить саме на Ющенку. Адже його безглузда, а іноді й просто злочинна зовнішня політика щодо Росії змусила Тимошенко шукати хоча б якийсь вихід з існуючої ситуації. Шкода, що той вихід був продиктований офіційною Москвою. У 2010 році Президент України Віктор Янукович проголосив головним зовнішньополітичним вектором європейський. Три роки тому мало хто вірив у реалізацію такого вектора. Але минув час, і вже у листопаді поточного року Україна має всі шанси підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Зрозуміло й цілком логічно, що така ситуація дуже не задовольняє Російську Федерацію. Не звикнувши до рівної розмови на пострадянському просторі, офіційна Москва вже котрий рік поспіль використовує газовий, торговий та політичний шантаж. Але віддамо належне Віктору Януковичу, котрий при шаленому тиску зі Сходу все ж таки прокладає шлях на Захід. І саме в такому контексті слід розглядати участь Президента України у засіданні Вищої Євразійської економічної ради, що відбулася в Астані. З наближенням термінів підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Росія все більше демонструє бажання зірвати таку подію. Кремль важко переживає поступовий відхід нашої держави з орбіти власних геополітичних планів. Тому не маємо ми сьогодні ані знижки на газ, ані партнерського ставлення Москви до офіційного Києва. Президент Віктор Янукович це добре розуміє. І тут виникає думка, що зустріч в Астані, а потім підписання Меморандуму щодо статусу спостерігача — це жест публічної дипломатії, котрий не примушує до кардинальних дій, але залишає простір для маневру. Тепер Україна на законних правах має право цікавитися питаннями, які виносяться на розгляд Митного союзу. При цьому ми не несемо жодних зобов'язань перед Росією чи євразійським простором, продовжуючи свій рух у Європу. Європа ж, у свою чергу, вже зрозуміла такий крок Президента України і не має жодних заперечень щодо статусу спостерігача. Тож може цього разу українцям та європейцям вдасться завалити "Російського ведмедя"? Якщо і не силою, то холодним розумом та стратегічним розрахунком.
