Позавчора захотілося вибігти на вулицю і на увесь голос протестувати. Потім перехотілося. Бо вік вже не той, точніше, якраз той, у якому всім добре відомі «міські божевільні» кричать на вулицях що хочуть, розважаючи перехожих. Бачив такого у понеділок неподалік від приміщення, де сидить Янукович. Стояв цей дідусь перед стіною охорони у шлемах зі щитами, що перегородила вулицю, на яку мав заїхати Путін. Перед собою дідусь тримав розірваний картонний ящик, на якому було написано фломастером «Геть Медвєдєва!». Ніхто цього протестанта не займав, може, його навіть зняли для репортажу кореспонденти якогось іноземного телебачення. Після певних роздумів вирішив, що мені особисто така форма протесту не підходить. А яка підходить? Що робити, коли практично щодня відчуваєш своє безсилля перед тими, хто тепер цілком законно став нашою владою?
Позавчора захотілося вибігти на вулицю і на увесь голос протестувати. Потім перехотілося. Бо вік вже не той, точніше, якраз той, у якому всім добре відомі «міські божевільні» кричать на вулицях що хочуть, розважаючи перехожих. Бачив такого у понеділок неподалік від приміщення, де сидить Янукович. Стояв цей дідусь перед стіною охорони у шлемах зі щитами, що перегородила вулицю, на яку мав заїхати Путін. Перед собою дідусь тримав розірваний картонний ящик, на якому було написано фломастером «Геть Медвєдєва!». Ніхто цього протестанта не займав, може, його навіть зняли для репортажу кореспонденти якогось іноземного телебачення. Після певних роздумів вирішив, що мені особисто така форма протесту не підходить. А яка підходить? Що робити, коли практично щодня відчуваєш своє безсилля перед тими, хто тепер цілком законно став нашою владою? Це Кравчук із Кучмою з нами у цацки гралися, дозволяючи по-всякому себе називати, тиснути на себе усіма законними способами, нарешті переобирати себе на виборах. Чи будуть нові вибори і чи зможемо ми колись переобрати оце усе, що тепер у владі? Боюсь, що навряд. Виявляється, демократію можна так само легко згорнути, як і розгорнути. Не кожну, звісно, але нашу можна. Тому що не треба вона була нікому. Ніхто не просив у вісімдесяті роки демократії і свободи. Просили ковбаси. Просили можливості ще більше красти звідусіль, де погано лежить. Просили дозволу вивезти все, що можна, до Польщі та Югославії. Що було — то було! А ось щодо свободи, то це так, у декількох областях, та й у тих не дуже. А так… Сказали у 1991-му проголосувати за незалежність та Кравчука — проголосували. І нема чого посилатися на «народну волю» до незалежності. Знаємо ми цю волю. Як вона здобувалася та усе інше. Кого ми обманювали понад двадцять років, радіючи від того, що прапорщики у війську та вчительки у школі поміняли портрети Леніна на портрети Шевченка? Сказали — поміняли. Скажуть ще раз поміняти — ще раз поміняють. Я теж винний у цьому. Сміявся колись над начальниками, які обвішували свої кабінети спочатку портретами Кучми, а потім портретами Ющенка. А з чого було сміятися? З того, що вони будь-що повісять, аби їх на місцях залишили. Зараз сміятися хочеться над статками наших новопризначених керівників. Вони чесно і відкрито повідомляють, що мають купу грошей, будинків та авто, на які заробили, займаючись бізнесом. Яким таким бізнесом, цікаво? Назва фірми «мумба-юмба», чи ще якась, ні про що не говорить. Я хочу знати, які такі послуги надавала та фірма. Яку таку продукцію випускала, що керівник так швидко купу грошей заробив? Хай би розповіли! Це я так по-старому ще висловлююсь. Коли ще можна було так жартувати. А що тепер? Як протестувати, куди йти, до кого звертатися? Не знаю. Звертаюся до вас, може знає хто.
