Це сталося у такі самі прохолодні квітневі дні понад сорок років тому. Тоді з модного нині гасла «Армія! Мова! Віра!» існувала лише армія, від служби в якій неможливо було ухилитися. Тому в згаданий вище час я у званні рядового перебував під арештом на гауптвахті, або «на губі», як ми тоді казали.
Арештованим за різні провинності «радянським воїнам» цілодобово організовували «тяготи і лішенія воїнской служби». Якщо простіше — не давали спати, їсти та відпочивати, примушуючи або марширувати, або працювати на тяжких та неприємних роботах. В один із таких днів мені разом із ще одним заарештованим дали в руки довгі дерев’яні палиці, якими ми мали полегшити роботу машини, що мала відкачати те, що наповнювало солдатську вбиральню. Шланг від машини-гівновоза запустили ззаду, а ми мали зсередини через відомі отвори розмішувати субстанцію, яка була на дні у різному стані — від засохлого до рідкого. У перші секунди я думав, що задихнуся від того аромату. Але не задихнувся. Звик і навіть пристосувався розмішувати швидше. І думати. Про що? Про те ж саме, що й сьогодні, коли з одного боку бридко від влади чинного президента, яка уся загрузла у брехні, цинізмі та жадібності, а з іншого, задихаєшся від набагато більших брехні, цинізму і жадібності «команди» переможця першого туру виборів. Але я не задихнуся, так само як не задихнувся колись, розмішуючи солдатське гівно. Мені, як і всім нам, доведеться цієї неділі обирати між старим та молодим гівном. Як так вийшло? Саме про це я думав навесні 1978 року, коли замість аромату квітучих дерев змушений був задихатися у гівняних випарах. Чому так, чому я опинився саме тут, де брудно і смердить, а не там, де все квітне під весняним сонцем? Висновок був простий — сам винен! Треба було не робити дурниць, тоді б не потрапив до армії, а в армії не сів би «на губу», бо робив цих дурниць ще більше! Так само і тепер. Ми самі винні у тому, що маємо такий вибір. У тому, що у найближчі роки знову «насолоджуватимемося» запахом владного гівна, молодого чи старого. Треба було думати, треба було не віддавати політику тій сволоті, а робити цю політику самим! Скажете, що думати вже пізно! Нічого подібного! Навпаки — урок нинішніх виборів має навчити нас, як навчив колись мене досвід розмішування самі знаєте чого. Ніколи більше мені не доводилось цим займатися. Гівно розмішували інші — ті, кого життя нічого не навчило. Такий самий вибір і в нас сьогодні. Якщо будемо думати — ніколи більше не матимемо такого смердючого вибору. Якщо і далі не думатимемо — завжди обиратимемо молодих. Точніше, молоде…