Коли театральне мистецтво знаходиться в стадії забуття та байдужості, тільки до молодих людей можна апелювати, аби хоч якось пробудити бажання звернути свої погляди до театру. До того ж, у молодіжних театрах зручніше реалізовувати сучасні тенденції розвитку світової драматургії.
Театр пані Атталії
Найстаріший молодіжний театр був заснований 35 років тому відомою рівенською акторкою Атталією Гаврюшенко на базі педагогічного інституту. Тоді він називався «студентським». Через багато років театр залишив межі педінституту та переїхав у палац культури «Текстильник», змінивши назву студентський на молодіжний. Суті це не змінило. Керівник залишився той самий, та й актори, переважна більшість яких вже давно студентами не були, залишати самодіяльний театр не збиралися. Проте, як каже Атталія Гаврюшенко, такого глядача, як у педінституті, в «Текстильнику» театрали не знайшли. Але робота продовжувалася — актори, котрі займалися різними справами, збиралися разом, ставили в рік у середньому по три вистави. За роки спільної праці встигли стати однією сім’єю не лише в переносному, а подекуди й у прямому значенні: за 35 років у театрі одружилося сім пар.
Зараз над виставами працює сорок акторів-аматорів. Добором п’єс та режисурою займається «мама» колективу Атталія Гаврюшенко.
— Я страшний диктатор, але не пам’ятаю, щоб після розподілу ролей хтось залишився незадоволений. Взагалі, я вважаю, що режисер над виставою повинен працювати сам.
Репертуар театру доволі різноманітний — тут трагедії та комедії як українських, так і світових авторів. Зараз триває робота над старою новою виставою «Дон Кіхот», де в головній ролі зіграє відомий фотограф Едуард Хитрий. Іноді створюються вистави за шкільною програмою, що й не дивно, адже багато колишніх і теперішніх акторів працюють саме в школах. У тих же закладах вони створюють театральні гуртки, щоб нагадати дискотечній молоді про існування театрів та їх значення.
Народний молодіжний театр відрізняється від професійного тим, що як такої структури професійного театру тут немає. Актори — аматори, котрі, крім морального задоволення, від своєї акторської діяльності абсолютно нічого матеріального не мають, режисер всю роботу робить сам, без численних асистентів та помічників. Та й грошей на гастролі чи масштабні постановки немає. Звідси й майже повна відсутність будь-якої реклами. Тому не дивно, що про театр Атталії Гаврюшенко знають мало. Хоча в двох фестивалях в Очакові (перше місце) та Прилуках (друге) відгуки були найкращими. Щодо професійності студентського театру, то колись давно, іще за радянських часів, була ідея сформувати театр для підлітків, такий собі рівенский ТЮЗ. Але ця ідея так і залишилась лише ідеєю.
Найближчою постановкою театру буде театральна композиція до дня Шевченка «Жінки в житті Шевченка».
Театр починається «від ліхтаря»
Принаймні саме такий підтекст вклали керівники театру-студії, який вже 25 років існує при Палаці дітей та молоді, коли в 90-х роках дали йому назву «Від ліхтаря». Не маючи в своїй назві слова «молодіжний», театр розрахований на молодь, а також на школярів. Причому школярі вистави театру не лише дивляться, а й грають у них. Театр-студія ПДМ включає в себе зразковий (актори — діти до 16 років) та народний (старші школярі та студенти) колективи. Звісно, постановка п’єс — це більшою мірою практичне засвоєння знань, які здобуваються в театрі. Такі предмети, як акторська майстерність, мова, вокал, основи музичної грамоти тощо викладають спеціалісти своєї справи. Так, одним з педагогів театру є відомий рівенський мім Корній Демидюк.
Репертуарна концепція «Від ліхтаря» подібна до театру Гаврюшенко — різножанрові твори, п’єси зі шкільної програми. Щоправда, палацівський театр практикує постановки творів власних авторів — за останні роки відбулися прем’єри двох вистав керівника театру та драматурга Юрія Паскара «Ігри в пляшечці» та моновистава «Людина» і постановки п’єси Артема Вишневського «Різниця». Цей твір, разом із п’єсами Паскара «Людина» та «YQ» увійшли до другого випуску «Антології сучасної української драматургії».
Один з оригінальних напрямів роботи «Від ліхтаря» — це навчальний процес у вигляді імпровізаційного театру. В таких іграх актори грають ролі, не знаючи, що має робити чи казати їх партнер.
