Ще малим я дуже дивувався такому явищу, як «старий новий рік». Дитяча логіка не сприймала цього словосполучення — нове не може бути старим, а старе — новим! Але з роками потроху звик — хіба мало відвертих дурниць ми говоримо щодня, навіть цього не помічаючи? Отой «старий новий рік» десятиліттями існував десь на задвірках моєї свідомості.
Спочатку, в комуністичні часи, як чудернацьке свято, яке дорослі відзначають із горілкою та ковбасою і про яке нічого не кажуть по телевізору і нічого не пишуть в газетах. Згодом, вже за часів нашої омріяної незалежності, як передостанній видих нескінченної зимової пиятики, що починалася ще на Андрія у середині грудня. Якось так склалося, що наші люди зуміли прилаштуватися до практично усіх свят — від комуністичних до церковних — однаково збираючись разом та споживаючи певну кількість їжі та питва. Говорити щось про несумісність нашої європейської спрямованості з «дньомсавєцкайармії»та «мєждународнимженскімдньом» не було жодного сенсу — народ вперто вітав одне одного, пив та закушував. Те ж саме було на Великдень, який успішно співіснував із «празнікампервавамая» та «дньомпабєди». І нікого це не дивувало. То що вже казати про два Різдва та два нових роки! Цього року все змінилося. Гадаю, що вже ніхто в Україні ніколи не відзначатиме «23 фєвраля» чи «9 мая». Навіть президент Зеленський, який майже рік тому кликав нас на «шашликі на дєньпабєди». Думаю, що врешті самі помруть і «8 марта», і «1 мая». З церковними святами складніше. Більшість православних українців досі ходить до російської церкви і, як видається, ходитиме і далі попри «обшуки СБУ». Хіба що цих православних почнуть розстрілювати з кулемета прямо з-за іконостаса. Не хочеться, щоб до цього дійшло, хотілося б знайти більш мирний спосіб навернення українців до сучасного церковного календаря, де немає Різдва сьомого січня і щедрування на Василя у «старий новий рік». Думаю, що почати треба з назви. Щоб Різдво 7 січня офіційно називалося «московським Різдвом» так само як і всі інші свята за московським церковним календарем. Може хтось хоча б тоді зрозуміє, що святкувати за календарем агресора — це не просто гріх, це щось більше! Але до цього ще довго. Скільки саме? Не знаю, може, процес затягнеться або, навпаки, — станеться як з «23 фєвраля»… Головне — здобути справжню, а не чужу перемогу, день якої буде для нас святом більшим за Різдво, нехай Бог простить…