Сергій Міхалков, автор трьох гімнів СРСР та Росії, як відомо, писав не лише гімни та дитячі вірші, а й байки. Колись, років п’ятдесят тому, в одній з цих байок талановитий літератор стверджував, що «для пьянкі єсть любиє поводи — помінкі, встрєча, свадьба, проводи…».
Сергій Міхалков, автор трьох гімнів СРСР та Росії, як відомо, писав не лише гімни та дитячі вірші, а й байки. Колись, років п’ятдесят тому, в одній з цих байок талановитий літератор стверджував, що «для пьянкі єсть любиє поводи — помінкі, встрєча, свадьба, проводи…». Ці слова згадувались мені упродовж багатьох років і зовсім не через пиятики, до яких я загалом байдужий. Мене дивувала здатність наших зверхників винаходити все нові й нові «поводи» для того, аби посвяткувати з потрібними людьми. На заміну річницям п’ятирічок та комуністичних з’їздів прийшли нові дати, які з’являються щораз, коли у нас демократичним шляхом змінюється влада. Ви пригадуєте, щоб у нас щороку відзначали річницю Хрещення Русі? Ну знали ми, що було це за легендою у Києві 988 року від Різдва Христового. Оце, власне, й усе. Влаштовувати з цього приводу щось загальнодержавне досі ніхто не додумався. Додумалися тепер. Найцікавіше — хто саме додумався. Ви не звертали увагу на те, що у храмах найбільш завзято хрестяться і поклоняються мужчини певної зовнішності? Ті, з якими темними вечорами бажано не зустрічатися? Ходять вони до храмів нечасто, але коли прийдуть, то так широко розставляють широкі плечі для хресного знамення, що звичайним церковним бабусям стає місця мало. Так оце вони до влади прийшли. Тепер пастир до них із Москви приїхав і возять вони його повсюди ніби царя. Що зробиш — влада! Та щось не спостерігалося у столиці у день приїзду того московського пастиря особливого народного руху (в доброму значенні цього слова). Міліціонери уздовж усіх тротуарів у центрі стояли — це точно. А народу, окрім купок православних ортодоксів та ортодоксок із несвіжим запахом, практично не було. Хоча той, хто приїхав, вважає усіх нас православних своїми духовними дітьми. Ну це він так вважає. А я з цього приводу згадав приїзд до Києва попереднього Папи Римського. Якщо пам’ятаєте, його тоді навіть до міста не пустили, відправивши зустрічатися із народом на заміський автодром. І нічого — на той автодром народу наїхало — сотня тисяч, не менше. Хоча Папа той був католик. А католиків у нас, як відомо, дуже мало. Не пустили Папу Римського до костелу в центрі Києва. Влада не пустила. Так Папа не став протестувати, а говорив із сотнею тисяч людей просто неба. Бо він не до влади приїхав, а до людей. Не до католиків, а до усіх нас. Говорив прості і зрозумілі речі, не претендуючи на те, щоб бути нашим пастирем. Уздовж автотраси стояли люди, аби того Папу Римського побачити. Відчуваєте різницю? Той Папа Римський увесь світ проїхав, зустрівся з усіма — від папуасів до ескімосів. І всі його слухали, і всі до нього прислухалися. Він не вчив людей жити, він, як нормальний християнин, закликав нас усіх любити і прощати. До чого закликає наш православний пастир разом із неймовірно православним Януковичем — навіть знати не хочу. Якщо у того московського пастиря такі помічники, як наш всенародно обраний, не папа він мені. І усім вам, я гадаю, також. Як православним, так і навпаки.
