Там, у Москві, знову в сто другий раз про щось домовились. Так само у сто другий раз одні кажуть, що все буде дуже добре, інші волають, що Україну в черговий раз продали. Нормально виходить. Одне не зовсім ясно: скільки разів можна продавати Україну, якщо заяви про це звучать не менше п’яти-шести разів на рік. Років на сто вистачить.
Там, у Москві, знову в сто другий раз про щось домовились. Так само у сто другий раз одні кажуть, що все буде дуже добре, інші волають, що Україну в черговий раз продали. Нормально виходить. Одне не зовсім ясно: скільки разів можна продавати Україну, якщо заяви про це звучать не менше п’яти-шести разів на рік. Років на сто вистачить. Або до 2050 року, на який Ейнштейн ніби призначив черговий кінець світу. Торгуватимемо собі Україною і житимемо, як живемо. Та не про це думається чомусь. Не про інтеграцію-розінтеграцію, яка то є, то нема, то потрібна, то ні. Що б не казали, а ми робимо все так, як у Москві. Тільки пізніше і гірше. Телевізор, той взагалі припинив займатися дурницями і робити власні програми, списані з московських. Все одно гірше виходить. То й дивимось Москву напряму, як колись. А там депутати їхні знову про мову сперечаються. Хороша тема, під розмови про захист рідної мови багато хто сколотив хорошу копієчку. Не буду нагадувати прізвища, самі знаєте. Тільки від чого ж захищають свою мову депута ти у Москві? Ніби у них більшість газет, радіостанцій і телеканалів не виходить українською або чеченською. З чим боротися? Знайшли з чим. З матом. Дискусія у них іде, чи визнавати матюки офіційною частиною мови, чи вдавати, що тих матюків не існує? Актуальна суперечка, чи не так? Головне — телегенічна. Всі московські й пітерські канали здуріли від ток-шоу, де народ із захватом, аж до істерики, вирішує: матюкатись чи не матюкатись? Просто як той Гамлет, принц датський. Чи, може, данський? Чи, може, не принц? Коротше, важлива дискусія. Бо що це за життя без мату для величезної частини населення? Не казати ж колезі по роботі, який випадково вдарив тебе ломиком по коліну, що, мовляв, Васю, ти, здається, неправий! Не зрозуміє Вася. Щось нехороше може подумати А що казати? Будь-яка справжня дискусія цікава тим, що вирішити нічого неможливо. Люди будуть жити, як жили, говорити, як говорили. Ніхто не буде заглядати у словник і дивитись, чи є там те чи інше слово. Ну її, ту Москву, з її матюками. Ми й самі можемо про гресувати. Якщо ти лох із села, то кажеш через кожні два слова «цево», якщо ж городськой, то вже кажеш «как би». Без усякого словника. Бо мова — це життя, а життям не можна керувати законами і постановами. Як живемо, так і говоримо. У Москві, як видно, остаточно починають жити матом. У нас поки що ні. Принаймні наші депутати ще не обговорюють узаконення матюків.
