Що таке аптека, я знав з наймолодшого віку — за сотню метрів від будинку, де я жив у дитячі роки, знаходився цей заклад із неправильним надписом на порозі. Чому неправильним? Тому що згадана аптека збереглась на той час практично незмінною з часів «буржуазної Польщі», як нам тоді казали у школі. Поляки ж мали звичку викладати назву закладу просто на порозі. Тож на бетонному ганку був надпис АРТЕКА, що мене малого дратувало через неправильну другу літеру. Пояснити, що це було викарбувано польською, не було кому — всі довкіл були приїжджими.
Всередині тої аптеки також все було як колись — усюди написи латинськими літерами, засклені шафи з різноманітними баночками та пляшечками. Ну і, власне аптекарі, які виготовляли більшість потрібних покупцям ліків прямо в їхній присутності. Тож коли мама, забравши мене з дитсадка, заходила часом до тої аптеки, у мене було вдосталь часу, аби роздивитись чудернацький інтер’єр, нічого схожого на який я ніколи не бачив. Чи то люди тоді були здоровіші, ніж тепер, чи то ліки тоді не рекламували по телевізору, чи з якої іншої причини черг у тій аптеці практично не було. Було тихо, як в операційній. Ця тиша змушувала ще більше поважати непросту працю аптекарів. Потім все це занепало, наш дім знесли, аби побудувати райком, і мої шляхи до тої аптеки багато років не пролягали. Аж поки я не побачив якось, що це тепер вже не аптека, а «аптека-музей». Ну що вам сказати? Нічого із тої старої аптечної краси, яка зачаровувала мене у дитинстві, у тому музеї не залишилося. Меблі зовсім не ті, прилавки теж, про спиртовий термометр на стіні, за яким можна було дізнатися температуру повітря, проходячи вулицею повз ту аптеку, вже ніхто і не згадає. Словом, суцільна декорація, дуже мало схожа на колишню дійсність. Єдиним, що зберіг цей заклад, залишилась тиша. Покупців у тому музеї-аптеці майже немає. Аптекарів, які б чаклували над підвісними вагами, вимірюючи кількість речовин, потрібних для виготовлення ліків, теж не видно. А ті ліки, що на полицях, легше купити на кожній зупинці транспорту чи у кожному магазині, де нині розташовані сотні аптечних кіосків, що продають розрекламовані по телевізору пігулки. Не потрібна їм колишня тиша, яка надавала старим аптекам таємничості й дивовижності. Тепер жодних чудес — давай гроші й забирай товар. А потім можна і до музею!