У 1967 році на рок-фестивалі в Рівному свій рівень показали два колективи: «Мираж» і «Тролли». В «Троллях» на той час грали два молодих музиканти, які потім відіграють значну роль у розвитку музичної культури міста — Володимир Жуковський та Володимир Шварцапель.
У 1967 році на рок-фестивалі в Рівному свій рівень показали два колективи: «Мираж» і «Тролли». В «Троллях» на той час грали два молодих музиканти, які потім відіграють значну роль у розвитку музичної культури міста — Володимир Жуковський та Володимир Шварцапель. Музиканти з цих двох колективів потім об’єдналися в один, який назву так і не отримав. Грати почали у легендарній «Пательні» — танцмайданчику в парку, який згорів у середині 90-х. Але музиканти грати хотіли справжній рок, основи якого закладали британські рокери. Проте публіка була до цього не готова, оскільки це була музика не для ніг, а для душі. Тому довго пропрацювати в «Пательні» хлопці не могли. Вокально-інструментальні колективи, які прийшли на заміну, виконували вже потрібні народу шлягери. Це допомогло гітаристу Жуковському — в 1970 році він переїхав у Київ, де разом з ансамблем відомого зараз джазовика Володимира Соляника виграє перший український рок-фестиваль на Дарниці. Протягом п’яти років колишній рівнянин грав на танцях у Києві. Аж поки в 1975 році не отримав пропозицію від Чернівецької філармонії. Працюючи в колективі «Жива вода» разом із Лілією Сандулесою, Жуковський познайомився та потоваришував з Володимиром Івасюком, Назарієм Яремчуком та іншими музикантами, об’їздив пів-Союзу. Але в 197 8 році повернувся в Рівне, де почався новий етап не лише його творчості, а й розвитку всієї музики. На початок вісімдесятих років клубний рух вже був не той, а музиканти, котрі в 60-х тільки починали, тепер вже були майстрами своєї справи. Тому більшість музикантів почали грати в ресторанах. І це було зумовлено не лише бажанням заробити — саме в ресторанах можна було зіграти речі, про які на концертах годі було й думати. Як розповідає Володимир Жуковський, в одному з ресторанів вони з колегою почали експериментувати — робити українські пісні в рок-обробці. Це було в штики сприйнято діячами культури: хіба можна таке(!) робити з українськими піснями. На сцені тоді вимагали комсомольсько-патріотичні пісні. Причому будь-яка приналежність до рок руху у вигляді порваних джинсів та довгого волосся жорстоко спинялася комсомольськими діячами, серед яких був і відомий нині політик-патріот. Ось тут музиканти зрозуміли, що боротися з системою неможливо, тим більше в Україні, де ставлення до митців мало нагадувало ставлення до людей. Почалася робота на весіллях, у ресторанах. Проте музикантам необхідна була їхня творча атмосфера, аби хоч якось, але розвиватися. Таке повітря було в Будинку культури парку Шевченка, де джаз-бендом керував той самий Володимир Шварцапель (він же «Боббі», він же «Пахан»). Музиканти знали, що в будь-який момент можуть зайти на чай у БК до Шварцапеля, щоб поспілкуватися там із собі подібними. Це був центр музичного життя початку та середини 80-х років, де витав дух справжнього мистецтва. Пізнаючи своїх колег, музиканти намагалися підвищувати свій рівень, оскільки грати непрофесійно там було соромно. В Будинку культури відбувалися всі значні музичні заходи — там грали «Весёлые ребята» з Пугачовою та Буйновим, «Лейся, песня», «Красные маки», де тоді співав Тарас Петриненко, «Динамік» Барикіна та Кузьміна. Далі буде...
