Ніколи б тих книжок не читав. Навіщо, коли тебе й так звідусіль розважають, одночасно рекламуючи горілку на бруньках? Що з тої книжки? Хіба що перед сном кілька рядків продивитись, аби від тої нудоти спати швидше захотілося. Та дивлюся, що читають всі навколо. Сусідка по дачі, яка ніби і літер не знала, тепер у холодку від єдиного свого куща сидить з книжкою.
Ніколи б тих книжок не читав. Навіщо, коли тебе й так звідусіль розважають, одночасно рекламуючи горілку на бруньках? Що з тої книжки? Хіба що перед сном кілька рядків продивитись, аби від тої нудоти спати швидше захотілося. Та дивлюся, що читають всі навколо. Сусідка по дачі, яка ніби і літер не знала, тепер у холодку від єдиного свого куща сидить з книжкою. Що ж то вона читає? Може, щось еротичне, аби не забути, що певна поза не тільки для городу? А може, рецепти вивчає, аби зі своїх тридцяти цибулин щось надзвичайне приготувати? Піду запитаю. Все одно миритися треба після того, як я їхнього «запорожця» від мого паркану ломиком відсував. Добра виявилася сусідка. Якась щаслива і просвітлена, ніби «Анну Кареніну» щойно дочитала. Книжку простягнула не вагаючись, мовляв, ще маю такого добра. Присів почитати і про все забув. Благородний русскій герой крокував сторінками між м’якої обкладинки, залишаючи за собою тюрми, ресторани, урядові резиденції, яхти мільйонерів, палаци шейхів, знову тюрми, тундру, тайгу, пустелю і вишневі садочки. Всі навколо підкорялися його волі, гинучи по одному. З дивовижною легкістю на місці загиблих друзів і коханок у героя з’являлись нові, а вороги розмножувались із швидкістю, що дозволяла їх планомірно перемагати. Інтелект без особливого напруження розгадував нелегкі задачі — від планів Пентагону до розкладу електричок під Хабаровськом. Їлося і пилося надміру легко і просто. Після третього літра з’являлась додаткова впевненість і точність, спати не хотілося взагалі, хіба що поруч із черговою красунею, які теж не втомлювали героя, а навпаки. Отямився я, коли книжка закінчилась. Так-сяк поливши помідори, відніс твір сусідці. Вгадавши мій настрій, вона вийняла ще одну книжку. Тут ми з героєм переловили усіх злочинців, порозкривали всі вбивства, пограбування та крадіжки. Політ нашої думки розкривав найхитріші задуми, а корумповані менти, побачивши нас, непідкупних, ховалися попід столи, перелякано викидаючи пачки хабарів у сміття... Коротше, перечитав я зо три десятки тих книжок, після чого плутатись почали у мене в голові сюжети і герої, схожі, як деталі дитячого конструктора. Остання книжка із життя русской мафії непристойно пом’ялася під моїм правим вухом. Заснув. Сон був хороший, міцний і глибокий. Як від трьох сторінок французької класики. Недарма ж її у школі викладають, а не ці книжки, що у сусідки. Якби не вона, ніколи б тих книжок не читав. Підсунула. А може, поки я читав, вони знову свого «запора» до мого паркана присунули... Я їм покажу, читачам!
