Коли люди у столиці чи деінде дізнаються, що я з Рівного, завжди запитують — що є у нашому місті цікавого? Брехати не вмію, тому відповідаю — базар! Запитують, що іще?
Відповідаю — базар! Потім знову те ж саме. Скільки ж у вас тих базарів? — дивуються. І тут вже я не знаю, що сказати. Справді, скільки у нас в центрі міста базарів? Як на мене, центру міста у нас немає взагалі — є базар, який плавно перетікає через центральні вулиці й заливає собою практично усю історичну частину Рівного. Причому це не музейний базар для туристів, як хтось немісцевий може подумати — це справжній живий базар, за межами якого життя потихеньку припиняється. Якби за нами спостерігали шпигуни з інших планет, то вони б вирішили, що люди в Рівному живуть лише для того, щоб сходити на базар. І так роками та десятиріччями — на базар і з базару. Такого немає більше ніде. Звісно, базари є навіть у Парижі та Лондоні, не кажучи вже про Луцьк, Житомир чи Хмельницький. Але навіть у колишньому Проскурові базар окремо, а місто окремо. А щоб місто і базар злилися назавжди — таке побачиш лише у Рівному. Чому так? Скажете, що «історично склалося»? Неправда. Усі базари світу однакові — якщо їх не зупиняти, вони розповзатимуться повсюди. Уявіть, як вигідно було б влаштувати базар на Шанс Елізе у Парижі! Скільки б там можна було брати за місце і скільки відстібувати ментам та бандитам? А у Києві Хрещатик дарма пропадає… Коротше, є у базарному феномені Рівного щось унікальне і неповторне. І я навіть знаю що саме. Тепер історія відкрита, тож кожен охочий може дізнатися, що до 1941 року наше місто було майже повністю заселене представниками народу, якому немає рівних у торгівлі. Тепер від народу того практично нікого не залишилось, а все решта збереглося. Бажання заробити грошей тут і зараз просто стоїть у повітрі нашого міста, спонукаючи людей продавати і купувати. І якщо той колишній народ обмежувала влада, встановлюючи суворі правила щодо того, чим, де і коли можна торгувати, то нинішніх рівнян жодна влада не зупинить. Бо вони самі — влада! Демократія у нас, чи що? І ніби розумієш, що окрім потреби купити чи продати, у сучасної людини є ще багато інтересів — від науки і мистецтва до спорту та освіти. Та поки пройдеш крізь цей базар, вже нічого не хочеш — ані науки, ані музики, ані спорту, ані ще яких розваг. Хіба що випить-закусить… І ніхто вже не пригадає, що на місці нинішніх базарів за клятих совєтів були спортмайданчики та місця відпочинку. Ніхто навіть голови не підніме, аби побачити руїни новенької колись спортшколи, територію якої чверть століття тому перетворили на «дикий ринок» чи як там його. І не зупиняють той ринок ані залізниця, ані колишній парк… І ніби набудували у місті торгових центрів, але базар від цього став же сильнішим! Що це за явище, що з цим робити? Можна було би туристів возити, але ж пропадуть вони у нетрях того базару, не знайдеш потім. Як ми з вами пропали. Я би ще тут багато написав, але не маю коли — ще на базарі сьогодні не був.
Микола НЕСЕНЮК.
