Історія Тараса Сокола примушує задуматися. У дитинстві хлопець через нещасний випадок втратив частину ноги. Зараз він навчається на ІV курсі Острозької академії, вивчає економічну кібернетику. А окрім навчання, веде активний спосіб життя: він – призер всеукраїнських змагань із футболу, любить подорожувати й вважає, що головне – рухатися вперед.
Останні півкілометра угору я повз
- Мрія підкорити Говерлу на милицях зародилася кілька років тому, коли я познайомився з одним чоловіком (йому було десь під 50, а імені я вже і не пригадаю). У молодому віці він втратив ногу на заводі, усе життя пересувався на візку та милицях. Під час зустрічі з ним заговорили про подорожі і він розповів, як піднявся на милицях на Говерлу! Я був шокований, бо думав, що подолати гори та схили нереально. я сам на милицях уже понад 10 років і для мене це якось надто небезпечно здавалось. Виявилося, цей чоловік на своїй старенькій «Таврії» приїхав до підніжжя гори, а звідти з ріднею здійснив підйом. Ця історія мене, звичайно, мотивувала.
Труднощі були переважно ще до самого підйому на Говерлу. Річ у тому, що від найближчої зупинки транспорту до підніжжя – понад 10 км. Ми добирались автостопом, але значну частину шляху йшли пішки. У свої сили я вірив. Знав, що зможу піднятися, адже якщо хтось зміг, то чим я гірший?
Було важко, звісно, адже не щодня прохожу пішки такі дистанцій та ще й під кутом. Постійно боліли руки, натирав мозолі, до того ж у той день дуже спекотно було.
Останні півкілометра був дуже крутий схил і я буквально вже повз. Коли ми дісталися вершини, то не встигли натішитися, як нас застала гроза. І стало дуже страшно. На щастя, усе пройшло добре. Ми дуже змокли, але залишилися задоволені подорожжю.
Коли бачиш їхні успіхи, то думаєш, що було б чудово бути таким чемпіоном. І знову стараєшся, і працюєш над собою.
– Я займаюся футболом п’ять років. Федерація футболу інвалідів України проводить змагання для інвалідів-ампутантів. Це футбол на милицях, по суті. Був тричі на всеукраїнських змаганнях і щоразу вигравав призові місяця. Минулого року був у команді від Волинської області. Пізніше потрапив у збірну України.
Також раніше я займався лижним спортом. Брав участь у всеукраїнських змаганнях. Там я познайомився з людьми, які їздять на параолімпіади та різні міжнародні змагання. Вони мають гарний досвід і тому мотивують своїми історіями. Коли бачиш їхні успіхи, то думаєш, що було б чудово бути таким чемпіоном. І знову стараєшся, і працюєш над собою.
Хотів би поїхати на міжнародні змагання з футболу, адже я постійно тренуюсь із друзями в період навчання. Але проблема в тому, що держава мало виділяє грошей на спорт для інвалідів.
Не можна просто сидіти вдома, треба йти в люди і щось робити
- Хочу поїхати за кордон, отримати там гарний досвід, тобто попрацювати за спеціальністю і повернутися в Україну, уже маючи хороші знання. Потім – почати свій бізнес. За кордоном наші знання цінують більше ніж тут. Є багато мрій, але знаю точно, що хочу в Іспанію. Зараз я навіть трішки вчу іспанську, не на курсах, а самостійно.
Потрібно постійно себе мотивувати. Ставте собі конкретні цілі. Не можна просто сидіти вдома, треба йти в люди і щось робити. Якщо ти студент, то долучайся до різних проектів, адже їх справді вистачає. Удосконалюй свої навички або ж учись чомусь новому. Головне – рухатися вперед.
