На прийомі у Червонія

1820 0

Ми у соцмережах:

На прийомі у Червонія

Нечасто політики і журналісти бувають друзями. Зазвичай, складні у них — політиків і журналістів — стосунки. Але до бійки, як правило, справа не доходить. Днями новостійні стрічки багатьох видань — і місцевих, і всеукраїнських — були наповнені таким повідомленням: з приймальні народного депутата Василя Червонія із закривавленим обличчям повезли у міськвідділ міліції, а пізніше — у лікарню редактора газети «Панорама» Миколу Кульчинського. Ми поцікавилися у Миколи Кульчинського, з чого почався конфлікт, який закінчився його побиттям.

— Причиною всього того, що «закрутилося», стала остання публікація в газеті «Волинь». Вважаю, що Василь Червоній, який фактично керує газетою, і редколегія видання переступили всі мислимі межі допустимого. Мені давно діла немає до того, що пише «Волинь» особисто про мене, зрештою, я навіть газети цієї не читаю. Але коли якийсь анонім починає виливати свої брудні фантазії на моїх батьків і рідних… — Який вихід для себе ви знайшли у цій ситуації? — Шукати чогось не доводилося. Єдиний адекватний вихід — дати в пику. Я навіть зараз не знаю, який інший адекватний спосіб дії у мене був. Якби ми жили раніше, то я б викликав його на дуель. Ми живемо ніби в цивілізованому суспільстві, потрібно подавати позов до суду, але суд — це довга пісня, а в мене мама перенесла два інфаркти і я ще не знаю, чим все це закінчиться для неї. — Вас тієї суботи зранку бачили у церкві… — Так, посповідався, причастився. До речі, я й священику сказав, що в мене на душі. Я сказав, що моїй родині завдано образи, яку вибачити не можу. Цією публікацією були порушені, здається, всі християнські заповіді. Назвавши самогубцем мого батька, якого, до речі, відспівували священики Київського Патріархату, замовники тієї публікації довели відсутність усякого страху Божого. Ситуація склалася дика, і я вважаю, що тут мав би втрутитися митрополит Даниїл, адже на наших очах публічно розтоптані постулати церкви. — Про страх, тільки не Божий, а людський. Ви реально відчували небезпеку, якій піддавали себе, коли йшли до народного депутата? — Я розумів, куди йду, я знав, що в нього є охоронці. Та й скінчитися це все могло для мене набагато сумніше... Перед своїм візитом я на всяк випадок залишив у редакції повідомлення, що піду до Червонія. — Чи можна було б вирішити справу через суд? — З публікацією?.. Очевидно, що будь-який суд буде на моєму боці. Але я не подаватиму позову, доки не переговорю з мамою. І формально тут треба судитися з редакцією «Волині»… — Маєте сумніви в успіху? — Жодних. Я готовий дійти й до Європейського суду, щоправда, тоді штрафи їх чекають мільйонні. Просто я сам газетяр, і тут є певна етична дилема… Але щось робити треба. Бо спостерігається якась атмосфера безкарності, в якій живе депутат Червоній. Вважаю, що як публічна людина він поводиться абсолютно неадекватно. Він же ніби відстоює якісь права, якісь демократичні засади. А до чого дійшло?.. — І все-таки, як розгорталися події в кабінеті у народного депутата? — Охорона пішла доповісти Червонію, що я прийшов. Там була невелика затримка. Потім двері відчинилися, Червоній сидів у глибині кімнати за столом, я рушив до нього, він все зрозумів, відсахнувся, охорона почала бити мене ззаду по голові. Ударів було кілька поспіль, я захитався, почав обертатися, тут вже підскочив і Червоній з іншого боку. Далі вже мене повалили на землю і почали бити ногами. В якийсь момент я знепритомнів і навіть добре не розумів, де знаходжусь, коли мене вже відвозили до міліції. Уся моя біла сорочка була в крові, тому з міліції мене у лікарню забрала «швидка», щоб накласти шви. Зрештою, мене не турбує сама та бійка — це таке… Я вже в міліції написав заяву, щоб якось дати хід загалом цій справі. Не побиттю якомусь, а всьому тому, що за цим стоїть. — Ви б хотіли надати цій події більшого розголосу? — До мене постійно телефонують з Києва, просять коментарі, пропонують допомогу. Але я не хочу, щоб цей бруд навколо світлого імені мого батька піднімався на широкий загал. Та й політична ситуація зараз така — є багато тих, хто захоче допомогти тільки тому, щоб досадити Ющенку. А я не хочу, щоб моя родина ставала інструментом у політичних «розборках».


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також