Назарія Войтовича провели в останню путь у рідному Радивилові.
У 18 років він став на захист Києва, а вже за кілька місяців - боронив Україну на сході. Мріяв про найшвидшу перемогу, а після неї - про кар'єру актора, а нині тисячі людей прийшли на прощання з ним, йдеться в ТСН.
Завжди веселий та життєрадісний – Назарія Войтовича у його рідному місті Радивилів знали чи не усі.
- Він тут місцева зірка, ні одного концерту в нас в місті без нього не відбувалося, - розповідає мама полеглого бійця Ольга.
За місяці на війні він став своїм і для побратимів.
- По віку він міг бути моїм сином, він був не по своєму віку дорослим, він підтримував тих, кому було тяжко, - твердить "Док".
- Це він так казав, що хто, як не ми, мам. Мам, не плачте, там тоже чиїсь діти, - переказу слова сина жінка.
Отримав позивний «Малий», бо був серед побратимів чи не наймолодшим, ще вчорашній школяр і майбутній соцпрацівник за спеціальністю. В нього була купа захоплень – кікбоксинг, футбол, а ще шалена мрія з дитинства – стати актором. Та найважливішою справою життя стала для Назарія - Перемога. Він швидко опанував військову справу і вже влітку «Малий» боронив Україну на сході.
- Він рвався на фронт, бо там хлопці, там хлопцям треба допомога, - пригадує слова сина мама.
Він був і справді підтримкою для побратимів. "Барс", який кілька днів поспіль з Назарієм - тоді ще 18-річним студентом університету Драгоманова- намагалися записатися до тероборони Києва, тепер завдячує «Малому» життям, коли йому прилетіло в окоп.
- Він мене з уламків діставав, я був непритомним. Якби не він, то я не знаю, чим би це закінчилось. Він отримав контузію, але залишився далі виконувати бойове завдання,- розповідає боєць.
Нині з Назарієм прощаються навколішки. Минулого місяця йому виповнилося 19, він отримав звання молодшого сержанта.
