Небесний легіон поповнили Микола Бобик, Микола Сеник та Андрій Пісклов. Співчуття рідним і близьким… Вічна і світла пам'ять загиблим Героям!
Жителі Костопільської громади провели в останню дорогу Миколу Бобика та Миколу Сеника.
Микола Бобик народився у Бронному. Закінчив Клеванське професійно-технічне училище. Згодом переїхав жити в Костопіль. Працював у ТОВ «Українські Лісопильні» та на будівництві. 20 грудня 2022 року захисника мобілізували. Він був такелажником евакуаційного відділення військової частини А4667. Служив разом із своїм сином в одній бригаді. Серце 55-річного солдата зупинилося 16 липня у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова. «Він такий щирий і простий був. Чесний, справедливий, Добрий – аж занадто. Кому треба допомогти, то він перший. Серце мав відкрите. Всіх жалів. Його дуже любили і поважали побратими», - розповідає дружина Катерина.
Поховали Героя у селі Малинськ.
Микола Сеник народився у Костополі. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській гімназії та гімназії ім. Тараса Шевченка у Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю. На початку повномасштабного вторгнення Микола повернувся з-за кордону. У березні захисник пішов добровольцем боронити Україну, службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону. 23 липня 59-річний Герой загинув внаслідок штурмових дій російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.
- Микола був гідною людиною, справжнім захисником. Коли почалась повномасштабна війна, він одразу повернувся додому і не пожалів свого життя, щоб захистити нас, щоб ми спокійно жили. Великий патріот своєї країни, який завжди відстоював її інтереси та прагнув, щоб ми жили у вільній Україні. Микола був надзвичайно добрим, відданим, відкритим, - розповідає дружина Галина.
У Рівному попрощалися із Андрієм Піскловим. Родина захисника переїхала в Рівне у березні минулого року. Через повномасштабне вторгнення рф вони вже вдруге змушені були змінити своє життя, залишивши рідний дім. У Рівному Андрій відразу став на військовий облік і вже через десять днів пішов боронити рідну землю. За освітою він був помічником водія тепловоза. Добрий і щирий, був опорою та підтримкою для рідних. «Про війну та всі події фронту він фактично нічого не говорив, але ніколи не нарікав на ті умови, які були. Жодного разу не казав: «Не можу» чи «Мені важко», - розповідає мама Героя Світлана. 8 липня старший солдат востаннє написав рідним. Згодом повідомили, що Андрій загинув внаслідок штурмових дій з боку противника біля Авдіївки Донецької області. Поховали захисника на кладовищі «Нове». Йому назавжди залишиться 29…
