Виставку фотографій початку ХХ століття відкрили у державному архіві області. Із близько ста, що охоплюють 1919-1950-ті роки — весільні, армійські, з вулиць міст та селищ Рівненщини. На них — усміхнені люди серед друзів та родичів. Але потрапили вони в архів не з сімейних альбомів, а з фонду колишнього КДБ, де зберігалися як докази в особових справах ув'язнених.
Неля Трусік, головний спеціаліст відділу використання інформації документів: — Усі світлини — з особових кримінальних справ тих, кого звинуватили у причетності до ОУН-УПА, а потім реабілітували. Ці справи до 1992 року перебували в архіві Служби безпеки України, а потім їх передали на постійне зберігання нам. Нині в архіві є 5820 таких справ, хоча передали нам не всі. Якщо кримінальна справа була заведена на кількох осіб і когось із них не реабілітували, то таку справу залишали в СБУ. Майже у кожній з тих, що нам передали, були конвертики з особистими речами засуджених, зокрема, зі знімками. Ми відібрали 13 справ, на нашу думку, найцікавіших, бо до них було багато особистих фотографій, зроблених не у стінах в'язниці. Цими фотографіями, розповідає пані Неля, цікавиться багато хто. Чимало людей приходять, аби відшукати своїх родичів. Так, нині у холі архіву найбільше фотографій, зроблених у Мізочі, Дубні, Межирічах та Рівному. — Серед фотографій, прикріплених до кримінальної справи священика з Межиріч Анемподиста Борковського, є чимало, пов'язаних із церквою, проте у самій справі не згадується про те, що він священик, — розповідає Неля Трусік. — Його арештували, як і інших, за причетність до націоналістичної діяльності. Про те, що арештували ще й родину, не згадується. Хоча багатьох судили цілими родинами. Так, коли нині до нас приходять з проханням надати документи справи, ми не видаємо протоколів допиту, щоб люди не мстили. Адже у протоколах вказано прізвища слідчих і записано, як людей змушували зізнаватися. Якщо на початку розмови затримані свою вину заперечували, то наприкінці називали імена рідних, сусідів. Неля Трусік каже, що працювати з архівними документами важко, проте ще важче, коли звертаються родичі тодішніх ув'язнених. Найбільше запам'ятався їй дідусь з Канади. — Він родом із Рівненщини. Його з сином звинуватили у причетності до ОУН-УПА і заарештували, — розповідає пані Ніна. — Під час арешту він востаннє й бачив сина. Після ув'язнення чоловік виїхав до Канади і повернувся лише через кілька десятиліть, сподіваючись знайти сина. Із Києва його направили до нас. Коли він сидів над справою і фотографіями сина і плакав, у мене серце обливалося кров'ю. Він розповів, що заарештували їх ні за що. Де нині син і чи залишився він взагалі живим, так і невідомо, проте його принаймні реабілітували. А старенький повернувся до Канади нереабілітованим. Подібні виставки в архіві проводять постійно. Нинішня діятиме ще принаймні місяць. Зазвичай відвідувачі, які впізнали своїх родичів, повертаються додому з копіями фотографій. — Приблизно 80% тих, чиї справи ми зберігаємо, повернулися потім додому, — сказала пані Трусік, — проте нормального життя у них вже не було. Тим ці світлини й особливі — на них обличчя людей ще щасливі...
