Підліток заглянув у вікно і вжахнувся: мама сиділа на підлозі, з її рота цівкою текла кров. Вона підняла руку, ніби прохаючи когось про допомогу чи намагаючись захистити. Віктор влетів у будинок і побачив, як тато руками схопив маму за шию, намагаючись її задушити. — Відпусти маму! — лише спромігся сказати син і накинувся на батька з кулаками.
Той не чекав, що неповнолітній син зможе дати йому відсіч, і від несподіванки відпустив дружину. Віктор вперше в житті наважився так образити батька — завжди ставився до нього шанобливо, бо мама вчила, що старших треба поважати. Після цього випадку всі побої та знущання, на які був ладен батько, в першу чергу діставались Віктору, а тоді — сестрам, мамі та бабці. Якось «голова» родини, будучи п’яним, вибив дружині верхні зуби, а потім рукою розхитав нижні. Перелякана Галина часто зникала з дому і довго блукала селом, чекаючи, доки «звір» засне. Лише коли чулося хропіння, діти її кликали повернутись. Знущався чоловік і над тещею. Якось спробував втопити її у колодязі, іншим разом ледве не проколов вилами. Пожалітись на «звіра» у міліцію обидві жінки боялись. Він їх попередив, що коли наважаться таке зробити, не житимуть. — Вб’ю ще дорогою, — сказав дружині й тещі. У селі всі знали, що чоловік знущаєтсья над родиною, але, схоже, ніхто не підозрював, як далеко він зайшов, яким може бути нещадним та безжалісним. Галина терпіла його знущання майже 19 років. Їй було п’ятдесят три, а виглядала старою й втомленою, ніби прожила вік. Оскільки Микола їздив на сезонні заробітки, вона вважала його годувальником, а тому жодного разу за подружнє життя не дала відсічі деспоту. Ще в дитинстві Галина бачила, як батько лупцював маму, а та мовчки терпіла його знущання, мовляв, така жіноча доля: якщо б’є — значить кохає. Вона не знала, як жорстоко помиляється і до чого це призведе. Якось п’яний Микола, якому видалося замало горілки, свою злість почав зганяти на молодшій доньці. Він щосили вдарив малечу, і та зайшлася від плачу. У 16-річного Віктора, який почув ридання сестрички, серце защеміло від жалю і зненацька промайнула страшна думка: вбити батька і покласти край його знущанням. Спершу юнак її злякався, а потім — ще півроку прожив з цією ж думкою. Віктор добре вчився, був слухняним сином, любив сестричок, допомагав мамі та бабці поратись у господарстві. Одного разу бабуся показала внуку яму, яку знайшла у лісопосадці. Її хтось викопав, ніби намагаючись щось заховати, та в останню мить передумав. Побачивши яму, Віктор здригнувся від думки, що вона може стати… татовою могилою. Місце юнак добре запам’ятав. І одного разу він зважився і виніс тату смертний вирок. Коли мами не було вдома, а батько повернувся напідпитку, син сказав, що хоче йому щось показати. А те «щось», мовляв, лежить у лісопосадці. Цікавість перемогла лінь, і Микола пішов за сином. Він не вгледів, що той прихопив з собою сокиру, отож йшов швидким кроком до своєї… могили. Біля ями, що мала нею стати, Микола запалив сірника, щоб подивитись на синову знахідку, і в ту мить Віктор вдарив батька сокирою. Після першого удару завдав ще два, і в кожний вкладав ту лють та ненависть, яка накопичилась за ці роки до батька, він ніби мстив за ображених маму, бабусю, сестричок. А потім повернувся додому за лопатою, щоб закопати вбитого. Коли прийшов у лісопосадку, батько був ще живим. Віктор завдав ще два удари і засипав тіло землею. Відтоді життя юнака кращим не стало: якщо з батьком було поганим, то після його загибелі перетворилось на пекло. Віктор вже шкодував, що став суддею батьку. Хоча й не спав ночами, проте ні мамі, ні бабці не зізнався, куди зник тато. Занепокоєна загадковим зникненням чоловіка, Галина написала у міліцію Сарненського району заяву з проханням його розшукати. Та «могилу» вбитого випадково знайшла теща, яка шукала у лісопосадці курей. Вона покликала внука та наказала, щоб відкопав підозрілий пагорб, який з’явився там, де нещодавно була порожня яма. Не послухатись бабцю Віктор не посмів. Тремтячими руками взяв лопату і встромив її у землю, затремтів, як осиковий лист, коли побачив ноги батька. Перелякана бабця побігла у сільраду, щоб зателефонувати у міліцію. Коли з’явились оперативники, серце юнака не витримало, він не міг нести страшний тягар і розповів, як вбивав батька, показав, як це робив, і розповів, за що саме позбавив його життя. Майже двісті мешканці села підписались під проханням не карати Віктора за скоєний злочин, адже вбиваючи «звіра», він фактично врятував родину від ката. Державний обвинувач на процесі — заступник прокурора Рівенської області Валерій Патрикей просив суд позбавити Віктора волі на п’ять років. — Та у виховній колонії Віктор проведе три роки, суд врахував всі позитивні характеристики підсудного, які йому дали односельчани та вчителі, — сказав кореспонденту «РВ» заступник прокурора Рівенської області Валерій Патрикей. Юнак зізнався, що якби вдалося повернути час назад, батька він вбивати не став би.
