У вівторок повідомили, що в Україні можуть «запровадити воєнний стан». Мовляв, стріляти по наших стали занадто сильно.
А раніше як було? Не так сильно стріляли? Власне, я не про це. Про те, що після таких заяв стає не просто соромно. Охоплює безсилий відчай від того, що роблять ті, кого ми обрали після страшних подій на Майдані два роки тому. Ну так хотілося вірити, що новообрана влада почне нарешті діяти в інтересах людей, а не в інтересах невідомо кого. Точніше, добре відомо, але не хочу зайвий раз нариватися. Тому що і без цього достатньо усього напишу. Отож ми обрали спочатку президента, а потім парламент під обіцянки завершити війну, підняти економіку та знищити корупцію. Президент у нас виявився дотепний. У нього зранку є війна, а по обіді немає. Або навпаки — зранку торгуємо, ввечері воюємо. Завдяки цій бридкій позиції брудного торгаша ми маємо тепер не підйом патріотизму, як навесні 2014-го, коли до військкоматів черги стояли, а небажання українців йти до війська. А чого туди йти? Щоб стояти під обстрілом аж поки не потрапиш до списку «загиблих за добу», який щодня оголошує ота морда по телевізору? За два роки нормальні українці зненавиділи нашого головнокомандувача більше за усіх агресорів разом. Ну і за кордоном не сліпі сидять. Вони бачать, як ми «воюємо». І ось тепер нам нарешті сказали, що можуть оголосити «воєнний стан». Точніше, не оголосити, а «розглянути питання». Десь за тиждень-другий. Ну не анекдот? На жаль, не анекдот — кожен день отакої «війни», якої у нас ніби немає, приносить нові жертви. То скільки треба тих жертв, щоб наша влада таки заворушилася? Ви бачили, чим воюють наші солдати, як вони вдягнуті, нагодовані, озброєні? Можу заприсягтися, що ті, хто нині охороняє Порошенка у Києві, забезпечені у кілька разів краще. І скільки їх — військова таємниця. Що б зробив вже давно справжній лідер нації? Пішов би на фронт на чолі своїх охоронних полків і показав приклад захисту рідної землі. І не йшов би звідти до повної перемоги, або до капітуляції. Бо краще зазнати поразки у бою, ніж зазнавати поразки щодня ось уже третій рік. Не буду продовжувати. Бо дивлюсь, що вівторкову заяву про «воєнний стан» якось потроху «зажували». Не повторюють її щогодини, а навпаки — мовчать. Може, налякали кого цією заявою чи самі злякались від того, що бовкнули зайве? Я думаю, ви здогадались.
