Панами, як відомо, більшість українських громадян бути добровільно відмовилася. Навіть наказ офіційний вийшов за часів Леоніда Кучми. У наказі тому на прохання офіцерів було дозволено називати їх не «пан», а «товариш». Ну не хоче наш «захисник Вітчизни», щоб до нього зверталися «пан полковник» чи «пан сержант». Йому зручніше бути «товаришем полковником», якому «товариші солдати» будують дачу. Якось воно комфортніше. Бо ж звертання «пан» зобов’язує усіх. І той же «пан капітан» повинен звертатися до підлеглого «пане сержант».
Так у нього язик раніше відсохне! Тож і вирішив свого часу Леонід Кучма зберегти офіцерські язики від відсихання своїм указом. До чого це я? Яка, мовляв, різниця, як нам один одно називати? Різниця, скажу вам, величезна! Як ми себе називаємо, так ми і живемо. Оце сказали по телевізору після усіх газових скандалів, що можливе подорожчання «газу для населення». Без пояснень, хто це такі, оце «населення». Ну я з сусідом можу ще так-сяк погодитись. Тільки запитання залишається. Віктор Ющенко — він «населення» чи як? А Юлія Тимошенко? А Ринат Ахметов та інші персонажі з великої влади та бізнесу? Чи є зять Леоніда Кучми меценат Віктор Пінчук «населенням»? Якщо так, то почім газ для його заводів, рудників і комбінатів? Дешевше чи дорожче? А у його особнячку в центрі Лондона почім кубометр? Я недарма причепився так до того «населення». Обмовилася наша влада, так нас назвавши відносно газу. І показала себе нам, і нам самих себе. За кілька місяців оці всі політики побіжать до нас за голосами на виборах. Вгадайте, чи скаже хоч один до нас, наприклад: «Шановне населення!». Не скаже. Коли ми їм потрібні, ми не «населення». Ми тоді «народ», тоді ми «українці», «співвітчизники», «побратими», «браття во Христі» і так далі. Коли ж влада уже взята, тоді з нами можна не панькатись. Наша прем’єр-міністерша якось взагалі назвала демонстрантів за Януковича «біомасою». У них так: згори — вони самі, знизу — «біомаса», тобто ми з вами. З нами вже ніяких церемоній. Ми ж забудемо оту зневагу, не образимося, побіжимо за подачками, повіримо в обіцянки, погодимось із своєю роллю «населення» чи «біомаси». Це ж так зручно — бути не громадянином, який має всі конституційні права і може вимагати звіту від обраної ним влади, а частинкою безіменної «біомаси». Нам зручніше бути «населенням», яке прикидається дурним і бідним, а саме дивиться, де б вкрасти копійку. Бо людина із справжньою гідністю не дозволить називати себе ні «товаришем», ні «населенням». Багато серед нас таких? Багато хто може сказати прем’єру та Президенту у відповідь на «населення », що самі такі! Самі ви «населення», тільки вкрали багато і сидите тепер по своїх маєтках за триметровими парканами з посвідченнями «держслужбовців». Забрехалися вже не лише перед нами, а й перед усім світом. Це ви, а не ми, є шкідливою й отруйною біомасою, яка завелася у непевні часи і дбає лише про збереження вкраденого. Яка змушує нормального українця соромитись своїх керівників, від Президента і прем’єра до останнього нардепа включно. Усього цього, перепрошую, «населення».
