Наші цигани: дочок називають Валютою і не крадуть у своїх

6246 0

Ми у соцмережах:

Наші цигани: дочок називають Валютою і не крадуть у своїх

Цигани живуть в Україні вже 500 років, нині їх офіційно зареєстровано 48 тисяч (за переписом населення 2001 року). Хоча самі роми вважають, що їх у нашій країні близько мільйона. За останні піввіку багато українські ромів осіли в містах, але залишаються й ті, хто вірний кочовому життю... У циганського прапора є своя символіка: верхня частина синього кольору, яка означає небо, нижня частина полотнища — зелена — означає траву, а посередині червоне колесо — знак вічної дороги.

ТЕАТР. Уже 17 років у Києві працює циганський театр «Романс». «Проблема в нас з кадрами. Не навчають в Україні циганської пісні і танцю. Прослуховуємо талановитих циганських хлопців і навчаємо самі, — каже народний артист України, засновник театру Ігор Крикунов. — А циганська молодь нині хоче учитися — розуміють же, як важливо мати професію, наприклад, юриста. Але якщо у великих містах це можна вирішити, то в селах або селищах — нереально, адже в багатьох просто немає паспортів». Сім’я Крикунова хоча і живе в столиці, але шанує циганські традиції. «Жінки в нас ходять у довгих спідницях. Можуть одягнутися яскраво і красиво — каблуки і прикраси, але не можна в штанях! — розповідає Міла Крикунова, дружина Ігоря. — Жінки повинні вміти притримувати краї широкої спідниці, щоб вона не зачепила чоловіка, адже це образа. Усе, що нижче пояса, — вважається нечистим». А ще Міла — потомствена ясновидиця. Коли театр був на гастролях у Коста-Риці, вона наворожила Хосе Фігересу, що той стане президентом країни. І через три місяці пророцтво збулося. ВЕСІЛЛЯ. Циган з Харцизька Донецької області В’ячеслав Щербаков видав старшу дочку Тамілу за правилами: «Батьки одружують і видають заміж своїх синів і дочок у 16-18 років. Підходящу пару вибирають батьки. От посватався наречений, батьки нареченої придивляються — гарний чи ні. Якщо дорослі зговорилися, то вони повинні влаштувати для нареченого і нареченої пишне весілля. Буває, наречену викрадають. Це старий закон. Сподобалася хлопцю циганська дівчина — він може її викрасти. Важливо, щоб потім, коли усе розкриється, він відповідав традиціям. Тобто «злодій» повинен бути чесною і порядною людиною». Для циганів необов’язковий штамп у паспорті, а вінчання в церкві вітається. «У день весілля головними розпорядниками свята можна вважати свата і сваху, які повинні бути літнього віку і не бути родичами молодят. Гуляємо або вдома, або в кафе чи ресторані. Танцюємо сім’ями. Ведучі оголошують: «А тепер нехай вийде сім’я така-то». І всі від внука до діда повинні танцювати. Опівночі свати ведуть молодят у спальню і залишаються охороняти біля дверей їхній спокій. Потім вони повинні принести простирадло і показати всім гостям, мовляв, весілля чесне». МОВА. У циганів хоч і є своя мова, але в них немає алфавіту. Тому циганські слова вони пишуть російськими, угорськими або румунськими літерами — залежно від місця проживання.

Золото як пам’ять про батьків Цигани носять занадто багато золота, вважають гаджо (нецигани). У ромів є цьому просте пояснення. «Сторонні люди думають, що ми дуже багаті, якщо в золоті ходимо. Але купівля золота — давня традиція. Коли наші родини століттями кочували, яке майно ми могли купити і возити із собою? Тільки прикраси, — каже циган В’ячеслав Щербаков. — Крім того, батько сімейства повинен залишити своїм дітям спадщину, а що може бути краще, ніж ланцюжок, сережки або браслети? А тому що в наших родинах 5-6 дітей, то й золота купуємо чимало. І вважається, що так у дитини залишається пам’ять про батька і матір. Діти зберігають ці дорогі для них подарунки все життя. А для дочки — це ще й солідне придане».

Кодекс циганської честі: слухай старших і чоловіка Цигани свято шанують свої закони. Головне правило: справжній ром ніколи не скривдить, не образить, не обкраде тих людей, серед яких живе. «Ромале звикли довіряти одне одному, ділитися останнім шматком хліба і завжди допоможуть у важку хвилину. Якщо ром прийде до мене і скаже: «Віддаю тобі на зберігання золото», то він може бути спокійний — з його цінностями нічого не станеться, — каже житель міста Харцизьк, циган В’ячеслав Щербаков. — Якщо ж ми дізнаємося, що хтось з наших переступив закон, то таку людину можемо викреслити з нашого життя. Наприклад, за вбивство, торгівлю наркотиками». Вигнання зі співтовариства вважається в циганів найстрашнішим покаранням. Людину перестають запрошувати в гості, допомагати. Роми — гостинний народ. Якщо переїжджають з міста в місто, то завжди можуть пожити у своїх побратимів, узяти в борг. Приховати темне минуле не вдасться. «Циганська пошта (за принципом: із вуст у вуста) працює блискавично і дізнатися про ту чи іншу родину не важко», — пояснює Щербаков. У ромів є розподіл на своєрідні касти за способами заробітку: одні просять милостиню, інші — торгують на ринках. Окрему нішу займають ті, в яких є свій бізнес, наприклад, ресторани або магазини. Особливою пошаною користуються творчі династії — це циганська інтелігенція. Закон поваги старших — непорушний. Діти повинні слухати батьків. «Не дай Боже, дітвора ослухається батька, ми караємо дитину батогом. Не рукою або ще якось, а саме батогом. Так робили і батьки, і діди. У кожному домі зберігається батіг», — уточнює Щербаков. А дружини повинні в усьому слухатися чоловіка. «Дружина повинна вміти і приготувати, і розважити, і заробити. Якщо ж є розлади, то за порадою йдуть до старійшин, яких гаджо (нецигани) називають циганськими баронами. Але в циганів немає баронів, є просто шановані люди, які серед ромів мають авторитет», — розповідає Євгенія Навроцька, представник ромського товариства в Закарпатті «Романи Яг» (у перекладі — циганський вогонь).

Повір’я ромів: підкова кінцями вгору і біль з радістю Величезну увагу цигани приділяють різним символам і забобонам, адже так у них з покоління в покоління передається народна мудрість. Якщо циган знайшов на дорозі підкову, він не може пройти мимо, а повинен вчинити за наукою. «Підкова для цигана — символ щастя. І висіти на дверях будинку вона повинна кінцями вгору, щоб не вилилося щастя. На символіці Ющенка, до речі, під час «помаранчевої революції» підкова була неправильна — кінцями вниз. І тому він був слабким президентом, що удача від нього відвернулася», — пояснює пенсіонер з Донецька Іван Трофимчук, дружина якого, Зінаїда, була циганського роду. Притчу про підкову давним-давно Івану Петровичу розповіла мати дружини — знахарка Никанорівна. «Якщо циган знайде на дорозі підкову, яка лежить кінцями від нього, то це знак удачі. Він повинен підібрати її і повісити на дверях свого будинку. Якщо циган не підбере підкову, йому посміхнеться удача тільки в цей день. Якщо підбере — щастити буде завжди, — пояснює Іван Петрович. — Якщо ж знайдена підкова напрямлена кінцями до цигана, підбирати її не можна, тому що вона несе невдачу. Треба перекинути її через ліве плече або підвісити на дерево кінцями вниз, щоб вилилася невдача, сплюнути і продовжити шлях далі». ТРАВИ І ЗМОВИ. Цигани не люблять лікарів і за давніми звичаями звертаються за допомогою до знахарів. Може, саме тому більшість ромів нечасто хворіють і довго живуть. «Ліки в аптеці не можна купувати, хімія все це. Мені ось за 80, лікуюся тільки народними засобами. Припустимо, коли болять очі, роблю настій з бузини. Його можна пити при кашлі й застуді, — роз’яснює Іван Петрович. — Покійна Никанорівна, даючи мені настій, ще й повторювала: «Біль, з очей перейди у воду, перейди в траву, перейди в землю. Йди до земного духу. Там твій будинок. Іди й радуйся». І мені завжди допомагало! Усе життя дивувався тому, що тільки цигани можуть сказати про біль: «Йди й радуйся!».

Котляри — «металісти», крими — золотники ”Наш народ — котляри — найдревніший з циганів. До речі, ми називаємо себе циганами і ніколи не називаємо ромами, — розповів нам циганський барон Червончик Коломиєв. — Ромами, як правило, називають себе кишинівці, які вийшли з Молдавії і Румунії, або крими — це цигани-мусульмани. Хоча мова в нас спільна, але вони інші. Кишинівці займаються ворожінням, кочують... Крими — скупкою і продажем золота. А ми — котляри — завжди заробляли собі на життя залізом. Мій дід і мій батько були ковалями. І я по металу можу працювати. Але нині усі чоловіки мого табору заробляють тим, що укладають договори з різними підприємствами і викуповують в них за безцінь деталі й різний залізний брухт». ЗАВОДИ — У ДОПОМОГУ. Червончик розповів, що ще при СРСР вони купували в роботяг усе, що ті виносили з заводів. Ну а після перебудови бізнес пішов угору — українські заводи масово почали «помирати». Найвигіднішою справою для табору одеських циган-котлярів став договір з директором збанкрутілого одеського заводу «Краян». Там випускали знамениті на всю країну підйомні крани. «Із залізного брухту, який нам дозволили за копійки зібрати на території заводу, ми зібрали два повноцінних крани. І продали їх за дуже пристойні гроші, — Червончик гордо показує нам величезний перстень з рубіном, який красується в нього на безіменному пальці. — Ця прикраса придбана саме після цієї «угоди». Не гидують одеські цигани-котляри і збором усілякого брухту і кабелів. У Червончика в Одесі відкрито п’ять точок з прийому брухту, а жінки табору регулярно обходять одеські гаражні кооперативи в пошуках здобичі. У хід йде усе: старі дитячі візки, санки, зламані МХП і старі телевізори — кожній речі цигани знаходять гідне застосування, відновлюють і продають за смішні гроші на базарах. Тепер у Червончика свій будинок у районі одеської Бугаївки, по сусідству живе і ввесь його табір у кількості 20 осіб. У гаражі в Червончика стоїть БМВ-Х5 (мінімальна ціна нового 67 000 євро), та й у його родичів у гаражах автомобілі не гірші, ніж у нього. Червончик категорично стверджує, що титул барон — не спадковий. «У нас вибирають боро. Це старший у таборі. Як правило, найшанованіша і найбагатша людина, яка повинна допомагати всім людям табору», — каже Червончик. ПРАЦЮЮТЬ ЖІНКИ. Ще два табори циганів оселилися на околиці села Нерубайського під Одесою. За день до того, як ми приїхали до них гості, там помер циганський боро Гуня Лебедєв. Чоловіча половина табору відзначала поминки. «Усі чоловіка п’яні — п’ють горілку другий день», — сказав один з циганів. Майже в кожного члена табору два, а то й три імені. Одне — як записано у паспорті. Інше — для щоденного вживання, як правило, що нагадує прізвисько. А третє — те, яким його називають батько або мати. У шані в циганів грошові і багаті імена: Валюта, Рубінчик, Алмаз, Червончик. Тому можна зустріти жінку на ім’я Валюта Червончикова. Найголовнішим покаранням у таборі вважається вигнання або скверна. Виганяють тих, хто провинився проти циганського закону, який не має нічого спільного з іншими законами. Зрада, шахрайство й обман неприйнятні усередині табору, зате припустимі до чужинців. Усі жінки Нерубайського табору працюють в Одесі, ворожачи й виманюючи гроші в халадо — росіян. Улюблені заняття чоловіків — гра в карти, дружні посиденьки і довгі розмови. Замурзані діти самі по собі — ніхто з них більше двох-трьох класів не навчається. Будинки нерубайських циган побудовані з уламків дошок і цеглин. Такі недовговічні будівлі цигани будують через древні забобони — після смерті цигана будинок вважається нечистим і опоганеним, як і ті речі, яких доторкався померлий незадовго до смерті. Крими — одеські цигани-мусульмани — працюють на ринках і автовокзалах. Скупкою і перепродажем золота займаються тільки жінки, а чоловіки доглядають за їхньою безпекою. Є в Одесі й інші цигани. Колись вони жили в багатоповерхівках на вулиці Косвенній біля автопарку. Але потім поступово заселили біля одеського району селище Котовського. Там і виникло знамените одеське «Палермо», яке тримає сумну пальму першості як центр з торгівлі наркотиками. Щорічно по «Палермо» проходять міліцейські рейди, які виявляють цілі підпільні заводи з виготовлення різної погані. Однак так само традиційно ці рейди нічого, крім десятків затриманих наркоманів, не дають. До слова, за свідченням колишнього оперативника одеської міліції Анатолія Квашніна, щорічний обіг циганського наркоцентру «Палермо» обчислюється десятками мільйонів доларів. ДЕСЯТКА НА ПРОЩАННЯ. Проводжала нас з нерубайського табору циганка Ліза. Двоє її дітей крутилися неподалік, а сама Ліза наполегливо намагалася увійти зі мною в гіпнотичний контакт, закликаючи мене терміново погодитися на ворожіння. «Ти хлопець гарний. Чесний і справедливий. Ти втратив велике кохання, тебе поважають на роботі. Дай грошей на діточок, наворожу тобі майбутнє». Я завбачливо відмовився від ворожіння. Мало що Ліза наворожить. Краще не знати. А гроші — 10 гривень — усе-таки дав. Я ж «гарний хлопець»...

Працюють жебраками У Закарпатті в ромів непросте життя. За статистикою тут живуть 14 тисяч циганів — угорські, румунські, словацькі, а також влахи — роми українсько-румунського походження. Усупереч розповсюдженій думці про те, що місцеві ромале ведуть кочовий спосіб життя, вони ще з радянських часів живуть осідло. «У Закарпатті 124 табори, це поселення біля міст і сіл. Одне з найбільших — під Мукачевим. Там на 22 вулицях проживає близько 5 тисяч циганів. Є магазини, школа, а от лікарні немає, туалети на вулиці, з водою проблеми. Будинки будують з підручних матеріалів, наприклад, необпаленої цегли», — розповідає Євгенія Навроцька, представник ромського товариства в Закарпатті «Романи Яг». Роботи в більшості циганів немає, тому вони їздять по країні або за кордон «на жебри» — просити милостиню. Багато дітей у школу не ходять, а ті, яких батьки усе-таки віддали вчитися, рідко закінчують усі 12 класів — обмежуються декількома роками навчання. «Якщо дитина все-таки закінчила школу, то можуть виникнути проблеми з одержанням атестата, тому що в багатьох немає свідоцтва про народження. Не кажучи вже про відсутність паспортів у батьків», — каже Навроцька. МІСЦЕВИЙ БАРОН. У Закарпатті за порадою цигани часто йдуть до керівника ромської організації «Романи Яг» Аладара Адама. За освітою він музикант і юрист (закінчив МАУП). У 1994-1998 роках був депутатом Ужгородської міськради.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також