Однією з характерних якостей, притаманних українцям, прийнято називати наше загальне нехтування всілякими заборонами, Справді, хто з нас зауважить на напис "прохід заборонено", якщо, звісно, цей напис не "підсилений" високим парканом? Зізнаюся, що я теж колись так думав. Вважав, що отакі ми дивні люди — не виконуємо заборон і все. Так було доти, доки я не здогадався уважно придивитися до самих заборон, які нам теж не португальці вигадують.
Однією з характерних якостей, притаманних українцям, прийнято називати наше загальне нехтування всілякими заборонами, Справді, хто з нас зауважить на напис "прохід заборонено", якщо, звісно, цей напис не "підсилений" високим парканом? Зізнаюся, що я теж колись так думав. Вважав, що отакі ми дивні люди — не виконуємо заборон і все. Так було доти, доки я не здогадався уважно придивитися до самих заборон, які нам теж не португальці вигадують. Ми ж самі і забороняємо собі те, що потім не виконуємо. Прикладів поруч скільки завгодно. Та сама заборона проїзду по Соборній кому потрібна? Їздили ж цілий рік, поки мости ремонтували, і нічого з тою Соборною не сталося. То навіщо було знову забороняти? Ні, давайте по-іншому. Якщо, наприклад, наш високопрофесійний міськвиконком раптом заборонить громадянам вішатись на стовпах уздовж тої ж самої Соборної, хтось на ці стовпи полізе із зашморгами? Думаю, що навряд. Можна просто суворо заборонити нам усім битися лобами об стовпи та стіни на тій самій Соборній. І знову ніхто цього не робитиме. Чому так? Тому що вся насолода від влади полягає у тому, щоб заборонити людям щось справді потрібне. Щоб потім ці люди бігли до тебе за дозволом. Або робили це потайки, ховаючись від тебе, владного та справедливого. Заберіть у чиновника право забороняти те, що нам треба, і хто він буде після цього? Та й чиновник наш не такий простий. Ту саму Соборну можна вільно переходити у будь-якому місці. Жоден міліціонер вас не зупинить. Бо узяти з вас нічого, а клопоту багато. Інша справа — водій автомобіля, який проїхав під знак. Ось його точно зупинять і розкажуть йому, який він порушник. За останні два десятиліття з усім нашим начальством відбулося дивне перетворення. Наше начальство геть припинило звертати увагу на тих порушників правопорядку, з яких нема що взяти. Будь-який волоцюга може хоч голим стрибати по центру міста, хоч спати лягти у людей попід ногами, хоч матюкатися брудно на весь голос. Ніхто, окрім нас самих, його не зупинить. Бо владі він не цікавий. Владі цікаві ті, з кого можна хоча б що-небудь здерти. Продовжувати тему можна довго. Але ми ж не з цього почали. А з того, що українці ніби ледь не генетично схильні порушувати усі можливі заборони. Гадаю, що я переконав вас у тому, що це не зовсім так. У нас є інша національна риса. Ми дуже любимо встановлювати один для одного безглузді заборони, а потім ці заборони порушувати. Ти заборонив — я порушив, я заборонив — ти порушив. Отака у нас національна забава. А загалом ми цілком нормальні. Поки нам влади не дадуть.
