Про п'ять причин, чому аграрії у владі однаково потрібні і рівнянам, і жителям області, розповідає член Аграрної партії України, заступник голови Рівненської обласної організації "Аграрна партія України" Юрій Загиней.
Юрій Загиней
1. Всі ми родом із села. Навіть якщо взяти офіційну статистику, сільське населення становить більше половини (якщо бути точним — 52,2%) жителів Рівненщини. І це — лише офіційні дані, досить умовні, адже перепису населення в нас не було вже майже 15 років. Чимало рівнян ще після кризи 2008-2009 років продали або здали житло у місті й переїхали в село — там простіше вижити. А решта жителів міста так чи інакше залежать від села. Щоб у цьому переконатись, достатньо подивитись, як "вимирає" місто напередодні Різдва й Великодня. Усі, хто має родичів у селі, їдуть у село. А чимало роботодавців підтвердять, що багато працівників планують відпустки або просять відгули наприкінці серпня — на початку вересня, саме тоді, коли в селі копають картоплю. Таким чином, село, в буквальному значенні цих слів, годує місто. Саме тому, до слова, Рівненщина, як і загалом Західна Україна, легше переживає економічну кризу, ніж індустріальні регіони — картопля, м'ясо і яйця з села допомагають звести кінці з кінцями, коли на підприємствах затримують зарплати, а фірми банкрутують і вивільняють працівників.
2. Якщо живе і розвивається село — живе і розвивається місто. За оцінками економістів, одне робоче місце у селі створює до десяти у місті. Адже сільгосппродукцію, яку виробляють аграрії, потрібно і перевозити, і продавати, і переробляти. Харчі, які лежать на полицях супермаркетів Рівного, вирощені не на асфальті Північного, а в селі. Що вже говорити про базарні харчі! А якщо селянин перестає вирощувати городину — він не просто стає безробітним, а село — бідним. Тоді через брак продукції на ринках міста зростають ціни. Пересічний рівнянин починає витрачати на харчі більше, відтак — стає біднішим. Якщо зважити на те, що в структурі витрат українців харчі "тягнуть" щомісяця на 60% сімейного бюджету (на противагу 8-10% в Європі і 10-12% — у США), очевидно: бідне село і бідне місто — це два кінці однієї палиці, дві ланки одного ланцюга.
3. Розвиток аграрного сектора — це розвиток держави в цілому. Роблячи ставку на розвиток села, ми розвиваємо головну конкурентну перевагу України. Адже ми — потужна світова аграрна країна. За останні п'ять років наша держава вдвічі збільшила виробництво зерна, і сьогодні ми — другий за обсягами експортер зерна у світі. Упродовж останніх 12 років аграрна галузь зростала в Україні щороку, навіть тоді, коли промисловість унаслідок кризи почала стрімко падати. Торік аграрії дали державі 17 мільярдів доларів валютних надходжень — більше, ніж будь-яка інша галузь економіки. Більше чверті ВВП держави створюють саме трудівники села. Отже, саме потужний аграрний сектор — основа потужності нашої держави, її ключова конкурентна перевага на світовій арені. Сьогодні, коли над Україною нависла реальна загроза втрати незалежності, її продовольча безпека стає без перебільшення питанням національної безпеки. Втратимо село — втратимо державу. Тоді вже буде не до поділу на "міських" і "сільських". Саме тому Аграрна партія — це не партія села, а партія українського народу. Аграрний сектор — основа економіки України. А партія, яка створена і діє задля розвитку основи економіки, не може бути вузькогалузевою.
4. Аграрні партії привели країни Європи до процвітання; українці також повинні мати в усіх радах об'єднання аграріїв — від цього виграє як село, так і місто. Про це мало хто знає, але більшість демократичних партій цивілізованих країн світу взяли свій початок саме від аграрно-селянських рухів. У світовій історії таких партій було більше 250. Чи не найвідоміша з них — Республіканська партія США. Якщо навіть не брати так далеко, то у наших сусідів-поляків Польська селянська партія існує вже більше 150 років і нині представлена у Сеймі. У Латвії президентські вибори виграв кандидат від "Союзу зелених і селян". А Національна партія Швейцарії, країни, яка багатьма сприймається як символ стабільного і заможного життя, до 1971 року мала назву Цюрихська селянська партія. Натомість в Україні, яка є аграрною державою, в Україні, де село споконвіку було основою національного буття, аграрії не мають свого повноцінного представництва ні у парламенті, ні у місцевих органах влади. Нонсенс, але це факт!
З аграрним сектором прямо чи опосередковано пов'язано близько півсотні депутатів Верховної Ради, але вони роз'єднані по різних фракціях, а відтак — голосують відповідно до партійної дисципліни. Тобто реального представництва аграріїв у парламенті немає. Те саме — у місцевих радах. Сьогодні є унікальна можливість змінити ситуацію на краще — в інтересах усіх нас, і селян, і городян, які напряму пов'язані з селянами. Аграрна партія будується знизу догори, її представники у владі відповідатимуть перед виборцями відповідних територіальних громад, які делегували їх у владу, а не перед олігархами, які фінансують вже відомі українцям великі партійні проекти.
5. Аграрна партія — це нова якість української політики. Більшість рівнян втомилися від старих облич у політиці, але не довіряють і партіям-"одноденкам". Політика роками сприймалась багатьма як синонім шахрайства. Тому до політиків, які перебувають при владі ледь не з часів проголошення незалежності України, існує високий рівень суспільної недовіри. Навіть якщо конкретний політик і не заплямував себе злочинами проти народу, у масовій свідомості він здебільшого сприймається як носій колективної відповідальності влади за те, що коїлося в державі всі ці роки. Тобто був разом з усіма "біля корита" — значить крав і брехав так само, як усі. Звідси — попит на нові обличчя і нові політичні сили. Але олігархи, відчувши тенденцію, "наштампували" чимало партій-"одноденок", проектів у яскравій політичній обгортці, за якими нічого реального не стоїть. Вони можуть проголошувати привабливі гасла, залучати до своїх лав популярних співаків, спортсменів і навіть військовослужбовців та активістів Майдану — але від цього вони не стають ближчими до народу. Їхні лідери ведуть розкішний спосіб життя, дуже далекий від життєвого укладу їхнього виборця. Представники таких партій напряму залежать від своїх господарів-олігархів — бо вони фінансують партію. А чи є головним для мільярдерів саме український національний інтерес — запитання риторичне.
Саме тому сьогодні суспільству потрібні партії, які би будувалися знизу догори і відповідали перед своїми виборцями, а не перед своїми спонсорами. Якраз такий принцип побудови обрала Аграрна партія України. У нас рішення спочатку приймаються партійцями "знизу", а потім — затверджуються керівництвом. А партійний актив формується з місцевих людей, які заслужили довіру і авторитет своєю працею, а не з "грошових мішків" та "парашутистів" із сусідніх областей. Ми будуємо демократичну політичну силу, що має одного господаря — народ, який висуває кращих своїх представників на виборні посади. Рівнянам, які не раз обпеклися на виборах, голосуючи за "котів у мішку", це особливо важливо і потрібно.
