В інституті, де я колись навчався, був театр, який за правилами тих часів звався «народним». У цьому театрі грали мої однокурсники. Грали погано — бо ж не актори. Але решта було як у «справжніх» — прем'єри, квіти, виходи «на поклони»…
Така собі доросла забавка, яка нікому не заважала. Бо ніхто з учасників того дійства ні на що, окрім уваги своїх рідних та знайомих, які дивились їхні вистави, не претендував. Не знаю, чи були такі театри в інститутах, де навчались наші нинішні «політичні лідери». Власне, яка різниця — вони нам показують свій театр щодня. Один грає президента, другий — прем'єр-міністра, третій — генпрокурора, четвертий — міністра внутрішніх справ і так далі аж до тих, хто грає опозиціонерів. Старанно грають, з емоціями, на повну, як кажуть у пивній рекламі. А народ тому театру чомусь вже не вірить. Причому не має значення, яку саме роль грає той чи інший політик, чи у владі, чи в опозиції, чи там і там одночасно. Дивуються наші «актори» — чому люди їм не вірять? У 2004-му вірили, у 2014-му — теж. Навіть на смерть пішли заради цього балагану. А тепер щось не спрацьовує. І не можуть вони збагнути — чому? Бо ж роблять усе те ж саме — намети, бруківка, барикади, плівки з підслуханими розмовами… А народ не ведеться, хоч ти йому дулю дай! Пояснити це можу іще однією історією з давніх часів. У першому класі нам роздали квитки до театру, де показували якусь дитячу казку. Більшість із семи-восьмирічних глядачів настільки вірили у те, що відбувається на сцені, що кричали зі своїх місць, підказуючи доброму герою, що до нього ззаду підкрадається злий… Звісно, згодом ці діти — хто раніше, а хто пізніше — зрозуміли, що на сцені не королі та принци, не лицарі та пірати, а просто перевдягнені дяді й тьоті, які після вистави знімають костюми, змивають грим і йдуть до гастроному по оселедці. Можливо, тому в дорослому віці їх до цього вже театру не затягнути. Хіба що київські чи московські актори приїдуть… Приблизно така ж історія сталася з політично активними українцями. Вони вже не діти — їх не надуриш дешевою виставою з поганими акторами у вигляді політиків, які давно забрехались і яким вже ніхто не вірить. Ці політики ще бігають по сцені й щось там зображають. Але лише для самих себе і тих, кому вони заплатили. Решті цей спектакль вже давно обрид. Бо навіть на спектакль вже не тягне — актори слова у ролях плутають, та ще й перебігають під час вистави від добрих до поганих і навпаки… Тьху!!!
