Нещодавно у культурному житті мала місце подія, яка розділила суспільство на дві ворогуючі армії. Стоять ці дві армії одна навпроти одної, брязкають щитами-мечами. Попереду гарцюють їхні Пересвєти з Челубеями — луплять одне одного отруйними репліками.
Мало кого залишив байдужим новий образ «всенародного Володі», зліплений із силікону бумером-Бусловим. За чи проти? Безруков чи не він? Було чи не було? А якщо було, то навіщо показувати — «истина для неокрепших умов вредна». У кожного — своя правда. Але сьогодні я говоритиму про інше. Про те, що висвітлив ґвалт довкола неоднозначного фільму. Короля грає свита — відома формула. Висоцький — король і грає його свита, грає переконливо. Насправді не треба було навіть витрачати гроші на дорогу і непотрібну маску. Є король чи немає — неважливо, є свита. Свита грала короля при житті. Грає і сьогодні. На смерть Висоцького поет Андрій Вознесенський відгукнувся рядками «меньшого не стало брата — всенародного Володи». Стосовно «всенародного» з відомим шістдесятником я погоджусь. Стосовно «меньшого брата» — ні! Меншими братами зарозумілі люди звикли називати тварин. Висоцький що — всенародно любимий пес Хатіко? Нарцис-Вознесенський, безперечно, мав на увазі інше: він разом із Євтушенком і Рождественським — це справжні поети, ну а Висоцький — це так, юнак-початківець. Насправді ж історія все розставила на свої місця. Вже сьогодні мало хто цікавиться Вознесенським. Через 30 років його забудуть навіть вчительки літератури. А Висоцький, і підтвердження тому — сьогоднішні пристрасті, впевненою ходою прямує туди, де його давно очікують і Пушкін, і Шевченко. Синявський у «Прогулянках із Пушкіним» дозволив собі невинну репліку — «на тоненьких эротических ножках вбежал Пушкин в большую поэзию и произвел переполох». Синявського за неповагу мало не четвертували. Бо, як казав Єльцин, «Пушкин — это наше всё». «Орлов с Истоминой в постели в убогой наготе лежал, не отличился в жарком деле непостоянный генерал. Не вздумя милого обидеть взяла Лариса микроскоп — позволь увидеть…». Якщо це не тонкі еротичні ніжки, то що? І таких ніжок у Пушкіна — десятки. «Я помню чудное мгновенье, передо мной явилась ты…». Ми пам’ятаємо ці чарівні рядки, адресовані Анні Керн. Але це не єдині рядки, які присвятив Пушкін необачній Ані. Із листа другу Соболевському: «ты ничего не пишешь мне о 2100 руб. мною тебе должных, а пишешь мне о мадам Керн, которую с помощью Божией я на днях в…». Я думаю, зміст цього листа був відомий світському Петербургу. А якби у Керн був закоханий неврівноважений юний корнет і вбив би пліткаря на дуелі, він теж був би вбивцею-пасквілянтом? Один із радянських поетів дописався навіть до рядків такого змісту — злочином було б для Керн «не пасть». Якби Пушкін був не таким, то чи взагалі існувала б його геніальна поезія? Шевченка в українських хатах було прийнято у рушниках вивішувати біля ікон. П’янючий український селянин, повертаючись додому від корчмаря Лейби, запросто у сутінках міг переплутати образи і помолитись на сон грядущий відомому демократу. Шевченко ж, між іншим, не був безстатевим янголом. І горілку полюбляв, і жінок не цурався. А оскільки із контрацепцією у ХІХ столітті було скрутно, то і з’являлись такі кумедні рядки у його листах друзям: «Десь тиждень уже буде як я од якоїсь непотребниці або блудниці нечестивої купив за три копи міді, і знаєш яку я цяцю купив? Ой братику-лебедику! Аж сором вимовити. Лежу оце, братику, стогну та проклинаю усе на світі». Але варто було підняти маленьку завісу над особистим життям українського генія, що тут почалось! Шевченко перестав бути людиною — він ікона. Будь-яка згадка про його фізіологічну оболонку неминуче буде сприйнята як святотатство. Висоцькому, схоже, не уникнути долі класиків. Кульмінацією істерії довкола нового фільму став ролик, який виклала в Інтернеті відома у Києві бізнес-леді — власниця ресторанів і футболіста Ващука. Жінка була страшенно обурена фільмом і 15 хвилин мов мантру повторювала: Микита обплював пам’ять великого батька, він абсолютно не знає, яким насправді був його тато. А ось вона достеменно знає. У радянських робітників був термін — пєрєсмєнка. Це коли верстат один, а робітники працюють на ньому у три зміни. Висоцький з характерною для нього правдивістю описував, що означав цей термін у його колі. Це коли жінка одна, а кавалерів декілька. Чоловіки випивають, курять, балакають «про життя», періодично, коли станок звільняється, навідуючись у сусідню спальню. Думаю, якби цю рестораторку нудьгуючий Воланд задля розваги закинув у ту компанію, вона б точно дізналась, яким насправді був Висоцький. Не треба лакувати геніїв. Треба навчитися сприймати їх такими, якими вони були насправді — повними протиріч і недоліків. Можливо, саме ця боротьба між світлим і темним, між Богом і Сатаною у душі кожного із них і стала детонатором вибуху їхньої геніальності.
