Говорити зі співрозмовником однією мовою — ще не гарантія стовідсоткового розуміння. Як є безліч діалектів, наприклад, англійських, так і в різних регіонах України існують свої колоритні домішки в українській або російській. Місцеві жителі звикли вживати свої слівця в повсякденній мові, чим можуть дуже здивувати приїжджого, який впевнений, що говорить з ними тією ж мовою.
Харків: ампулка, сявка, чинка
Харків не має такого багатого діалекту, як, наприклад, Львів чи Одеса, але теж може здивувати непідготовленого візитера. Так, заряд з чорнилом для кулькової ручки тут називають не інакше як ампулки. Ну і місцева класика — "тремпель", плічки для одягу. Самі цікаві і актуальні новини Рівного. У лексиконі жителів першої столиці воно закріпилося ще в минулому столітті, а всьому виною назва фабрики, що належала пану Тремпелю. Щоб поширити товар в маси, він придумав маркетинговий хід і продавав одяг, розвішаний на плічках, де красувався фірмовий знак із назвою компанії.
Істинно харківським вважають і слово "сявка", яке вживають у значенні "хуліган", "шпана". За легендою, походить воно від назви банди малолітніх злочинців, які здійснювали набіги на фруктові сади, лідером якої вважався якийсь Сава. Вже багато років харків'янки завивають волосся "локонами", а не плойками, як сусідки в інших областях. У мові незвичайне слово з'явилося завдяки упаковці для електричних щипців, де красувався розмашистий напис "Локон". Бритвене лезо тут називають "чинкою", а блискавку на одязі не інакше як "змійкою". Люди старшого покоління вживають слово "марка", називаючи маршрут транспорту: "Сядеш на п'яту марку", маючи на увазі транспорт п'ятого маршруту. "Молоді харків'яни слова в такому значенні вже не знають", — розповідає заступник декана філологічного факультету ХНУ ім. Каразіна, кандидат філологічних наук Юрій Кохан. Всі ці слова — діалектна лексика. Є у харків'ян і фонетичні особливості в розмові. "Якщо говорити про російськомовних харків'ян, то звертає на себе увагу гекання, яке навіть не харківське, а слобожанське", — зазначив Кохан.
Донбас: лайба і бакаї
У Донецьку, як і в Харкові, вкоренилося слово "тремпель" — плічки для одягу. А на тротуарах тут не бордюр і не бровка, а поребрик. Уродженці Донбасу наполягають, що слово "тормозок", яким у багатьох регіонах країни називають прихоплений з дому перекус, суто їхнє, шахтарське. Походить воно від "пригальмувати і поїсти". Тормозок в жодному разі не є синонімом фастфуду. Тормозок завжди смачний, корисний і поживний. У шахтарів, як правило, він складається з хліба, сала або ковбаси, варених яєць і картоплі, а також цибулі та солі. "Правильні" тормозки акуратно і щільно загорнуті в газету, щоб на їжу не потрапляв вугільний пил. Сьогодні словом "тормозок" називають будь-яку їжу, яку беруть на роботу, в школу або на маленькі вилазки на природу. Ще одне популярне донбаське слово — "порожняк". У побуті воно, як правило, вживається в значенні "дурниця". Популярність отримало завдяки Віктору Януковичу, який свого часу заявив: "Донбас порожняк не жене!".
Зовсім незрозумілим для приїжджих у Донбас стане слово "Бакаї", найчастіше його можна почути на півдні регіону, у Маріуполі. Бака називають водойми біля моря. Версій походження слова дві. Перша: від абревіатури БКІ — щось велике кар'єрне. Друга: від тюркського або монгольського слова, яке означає "бруд", "сміття". Купання в баку — затія небезпечна для здоров'я, але у маріупольців вони користуються популярністю. А от якщо ви почуєте від донеччан слово "лайба" — це ще не означає, що вони мають на увазі двощогловий човен з косими вітрилами. "Лайба" по-донецьки — велосипед. Іноді лайба може вживатися по відношенню до автомобіля або навіть шприца, хоча в такому сенсі його можна почути дуже рідко. Ще одне слово з різними смислами — "кіндейка". У Росії так називають невелику річечку, в Донбасі — маленьку кімнатку або тісне службове приміщення.
Галичина: шляк і філіжанка
Галицький говір, на думку істинних галичан, — це чиста українська мова з мінімальними вкрапленням польської, німецької та угорської. Хоча для людини, котра володіє тільки літературною українською мовою, галицька мова здасться майже іноземною. Адже іноземні слова, запозичені у сусідів, місцеве населення примудрилося переробити на свій, тільки йому зрозумілий, лад. Однак не будемо настільки суворі до жителів Західної України, адже ввесь їхній словниковий запас — це історичні наслідки завоювання західноукраїнських земель Польською, Австро-Угорською імперією і навіть монголо-татарською ордою. А те, що галичани досі зберегли в повсякденній мові місцевий колорит, тільки додає їм честі або гонору, як вони самі люблять висловлюватися. Ось з любові і почнемо. На Галичині не коханки, а любаски. І вони не цілують в губи, а цьомають в бузю. Розлючені суперниці називають цих дам шльондрами або публіками, одне слово — павшими жінками. У відповідь принижені дружини чують від розлучниць: "А шляк би трафив цю мантелепу". Або ромунду, оферму, лейбу. Коротше, "швидше б болячка згубила цю безглузду особу".
Але життя йде, і дружини продовжують своїм благовірним прасувати залізком або желіском (праскою) маринарки, ногавиці і спідні (піджаки, штани, кальсони), варити в баняках зупу і драглі з когута (в каструлях суп і холодець з півня), застеляти столи обрусом (скатертинами), а канапи (дивани) красивими капами (покривалами). Газдині (господині) завішують вікна ладними фіранками (гарними занавісками), смажать на пательні пляцки з бульби (деруни на сковорідці), пуцюють виходок (чистять туалет) і вкривають своїх благовірних теплими коциками (ковдрами). У той же час галицькі любаски, сидячи у зручному фотелі (кріслі), мріють про сличних фацетів (представницьких хлопців), тільки б він не виявився нарваним батяром, вар'ятом або вогірем, тобто безшабашним гультіпакою, ненормальним або сексуально стурбованим. Головне, дочекатися години, коли вона зможе зробити фризуру (зачіску), насмарувати писок (намазати губи), взути мешти на обцасах (туфлі на підборах), одягти сукню з відкритими раменами (плечима) і вельон з пацьорками (фату з намистинками)! А потім — влаштувати дефіляду (гулянку) і підняти келішки (чарки) за молодят. Але може вийти й так, що зовсім скоро, ликаючи сльози, виданиця (потенційна наречена) розповість коліжанці (подрузі) за філіжанкою гербати (чашкою чаю) в маленькій кнайпі (кафе), що вона в тяжі (вагітна) і страшенно боїться залишитися завидкою (матір'ю-одиначкою). Такий ось важкий трафунок (випадок) буває у завидних кобіт (дівчат). Так і за дзігарем (сигаретою) рука потягнеться... Продовжувати ілюстрацію розмови на галицькому діалекті можна до нескінченності. До цих пір ці слова живуть і вживаються в сучасній мові на Західній Україні. Можливо, не так часто, як зобразили ми, але їх можна почути і в розмові двох городян, і простих сільських тіток.
Одеса: фармазони і хімині кури
Одеський жаргон прийнято гордо називати "одеською мовою" — цей вислів є у Бабеля, Ільфа і Петрова, Жванецького. Корінні одесити запевняють, що завдяки особливій манері розмови одесити в будь-якій точці земної кулі впізнають один одного буквально з півслова. "Вся справа в особливій інтонації і манері побудови речень", — говорить корінний одесит Яків. Щоправда, на Молдаванці, куди екскурсоводи водять послухати одеську мову, почути її можна вже не так часто. Хвилі еміграції розкидали корінних одеситів по світу, а вік тих, хто залишився, не дозволяє їм багато розгулювати вулицями. Досі брехунів в Одесі називають "фармазонами". Слово з'явилося в XIX столітті як спотворене "франк-масони" і було поширене серед простих людей як зневажливе і образливе. Зараз означає брехливу, підлу людину, котра намагається урвати куш обманним шляхом. Суто одеським вважається і дивне "хімині кури", яке вживалося стосовно ділка, котрий пропонує сумнівну угоду або видає відбраковку за товар вищого гатунку. Покупець, котрий сумнівається, міг вимовити щось на кшталт: "Та це якісь хімині кури!".
За легендою, на Олексіївському ринку в серці Молдаванки торгувала хитра рвачиха Хіма, яка могла заговорити зуби будь-кому, при цьому кидаючи на ваги з добірним м'ясом телячу кістку для ваги, підсовуючи дохлих курей або котятину замість кролятини. Зрештою її товар став ім'ям називним, а її прилавок люди почали обходити десятою дорогою. Ані хитрої торговки Хіми, ані ринку, на якому вона промишляла, давно вже немає, але пам'ять про "хіминих курей" передається з покоління в покоління. Хоча в одеського письменника Валерія Смирнова щодо походження цього вислову інша думка: "Хіма — у євреїв таке ж поширене ім'я, як Іван у росіян. "Хіміни кури" — це своєрідний синонім фрази "Іван-дурень". У цьому ключі ще використовують ім'я Шая. "Шая з трамвая" — така собі простачка", — пояснює письменник. Дуже поширений в Одесі термін "каструльщик". Для будь-якого городянина зрозуміло, що мова йде про людину, котра займається приватним перевезенням. У Києві їх називають "граками", в Москві "бомбилами". Від каструльщика бувають і похідні — "каструлити", "зловити каструлю", "їхати на каструлі". Причому нинішні таксисти дуже ображаються, коли їх теж називають каструльщиками, адже останні — їхні прямі конкуренти!
Особливо активні каструльщики вранці і ввечері, в годину пік, коли городяни поспішають на роботу або квапляться швидше потрапити додому. "Як правило, у каструльщиків старі, ще радянські автомобілі, яким давно місце на звалищі, їздити на такому авто те ж саме, що на каструлі з'їжджати зі сніжної гірки, шуму і гуркоту багато, а зручності мало", — каже таксист Олександр Новик. Креветки в Одесі іменуються "рачками", причому незалежно від розміру та походження, будь то королівські креветки чи виловлені в лимані крихітки. Питання, чому вкоренилася така назва, у торговок викликає щире здивування: "Ти що, з Сибіру приїхав? Ще скажеш, що кавуни на деревах ростуть! — під дружний регіт подруг кепкує продавщиця з Привозу Світлана. — Навіть дитині зрозуміло, що великий з клешнями — це рак, а маленькі — рачки". Пляшку в Одесі теж називають по-своєму — "флеш". Але не всяку, а лише зі спиртним. Кажуть, це пішло від німців, яких ще з часів Катерини II в тутешніх околицях було безліч. Ті тримали шинки і спиртні лавки, а "Flasche" німецькою — "пляшка".
