Із нього міг би вийти непоганий журналіст. У вісімдесяті роки він писав дотепні вірші та замітки до багатотиражки газорозрядного заводу. Його здатність хапати «тему» з півслова і давати фактам несподівану і цікаву оцінку давала йому можливість у нові часи зробити непогану кар’єру у пресі. Так, як зробили цю кар’єру інші, набагато менш талановиті за нього. Але він хотів влади. Пригадую нашу розмову, здається, 1990 року, коли він організовував у Рівному осередок Соціалістичної партії. Він казав, що це — перспективний проект.
Із нього міг би вийти непоганий журналіст. У вісімдесяті роки він писав дотепні вірші та замітки до багатотиражки газорозрядного заводу. Його здатність хапати «тему» з півслова і давати фактам несподівану і цікаву оцінку давала йому можливість у нові часи зробити непогану кар’єру у пресі. Так, як зробили цю кар’єру інші, набагато менш талановиті за нього. Але він хотів влади. Пригадую нашу розмову, здається, 1990 року, коли він організовував у Рівному осередок Соціалістичної партії. Він казав, що це — перспективний проект. Я відповідав, що порядній людині у часи свободи і демократії бути комуністом чи соціалістом — непристойно. В результаті він таки добився свого. Із третьої спроби пробився у нардепи, а потім, оволодівши усім арсеналом політичних прийомів, почав робити карколомну кар’єру за принципом «нічого особистого — чиста політика». У перекладі на нормальну мову це означає, що заради досягнення мети політичному діячеві можна не зупинятися ні перед чим. Не знаю подробиць, але те, як він спочатку кинув Мороза і перебіг до Ющенка, а потім кинув Ющенка і перебіг до Тимошенко, бачили усі, хто цікавиться політикою. Сім років тому був момент, коли його всерйоз розглядали як майбутнього кандидата у президенти. Це мені казали цілком серйозні люди із серйозної політики. Це було тоді, коли сам Ахметов переховувався від нього за кордоном, а Колесников сидів у СІЗО. Цей момент було втрачено ним самим. Він виявився нездатним прорахувати наслідки своїх дій. Не зрозумів психології тих, з ким почав боротися за всенародної підтримки. Замість очікуваних рішучих дій від нього знову пішли анекдоти у стилі начальника зміни газорозрядного заводу. В результаті всенародна підтримка розтанула як сніг у березні. Його перестали боятися. З нього почали сміятися. Він цього не зрозумів. Він думав, що це сміються з його анекдотів. Про те, що головний борець із злочинністю і оповідач анекдотів — це дві різні професії, йому ніхто не сказав. Може, й говорили, але він за звичкою усе перетворювати на анекдот і не сприймав цього всерйоз. Плюс випивка, яка, на його думку, зовсім йому не шкодила, а навпаки, допомагала створювати настрій. Чотирнадцять років тому ми з ним були суперниками на виборах у нардепи. Обидва програли — він став другим, а я — третім. З мене цього вистачило, аби поступово зрозуміти, що у житті слід займатися тим, що насправді вмієш. Він же не зупинився і пішов далі. У понеділок йому дали чотири роки, перший із яких він вже відсидів. Не так вже й багато, тим більше що може змінитися влада і він вийде раніше. Одне тривожить — він заявив, що оголошений вирок є спробою усунути його з політичного життя. Він поки що так і не зрозумів, що з політичного життя він усунув сам себе ще 2005 року. Залишається сподіватися, що там у нього буде час подумати. І, можливо, прийняти рішення зайнятися врешті тим, що він насправді вміє. Тобто писати цікаві та дотепні статті, вірші, пародії, книжки нарешті. Бо з нього ще раніше міг би вийти непоганий журналіст.
