Нашому сумно, а кому і не сумновідомому земляку Юрку Луценку аж ніяк не відмовити у політичному чутті! Він майже завжди правильно вгадував, чого треба бажати у той чи інший момент, що брати у винагороду за сприяння перемозі тій політичній силі, у лавах якої він вчасно і вдало опинявся. Спочатку від став головним міліціонером ні дня перед тим не прослуживши (принаймні офіційно) у правоохоронних органах.
Як наслідок, його симпатична дружина у ранзі супруги міністра внутрішніх справ вмить стала талановитою підприємницею і заробила купу мільйонів. Потім Юра захотів стати прокурором. І не просто прокурором, а генеральним. Як наслідок, його статки, за чутками, набули якщо не олігархічних розмірів, то принаймні таких, що цілком придатні, аби їхній власник був засуджений на дуже тривалий термін. Але для цього слід, аби у нас настали часи правди і справедливості. Часи, коли все вирішуватиме закон, а не щось інше. А хто у нас наглядає за дотриманням законів? Правильно — прокуратура! Саме тому наш шлях до законності та справедливості по обидва боки щільно забудований палацами та палациками великих і не дуже прокурорів. І чим далі ми рухаємося на шляху до законності, тим більшими стають ці палаци, тим довшою стає черга охочих стати прокурором. Чому ні — самої лише прокурорської зарплатні та пенсії одразу вистачить на безбідне життя довіку. А коли ще й додатково щось перепаде, то й взагалі можна переселятися до Монако. Одна проблема — як і будь-яка інша, «вулиця заможних прокурорів» має свої розміри і у певний момент вже не зможе вмістити всіх бажаючих. А це значить, що закон і справедливість, якими рулять нинішні прокурори, можуть колись повернутися проти них самих. Коли це станеться — невідомо. Невідомо, чи станеться це взагалі коли-небудь. Але надія на це є. Вона повільно, але невпинно зростає у свідомості все більшої кількості людей, які у прокурори не потрапили і не потраплять. І коли цей час таки настане, наших прокурорів, або хоча б їхню частину, вже не врятує жоден закон. Повторюю: цього може взагалі ніколи не статися. Але про всяк випадок нагадую, що прокурором я ніколи не був і бути ним ніколи не хотів! Та й не запрошували якось…
