Ось уже три роки я прошу в міської влади 10 соток землі для того, щоб влаштувати город. Але безрезультатно. Я сама виховую двох сиріт, дітей своєї доньки. І хотіла на тих 10 сотках влаштувати для них маленьку дачу: поставити вагончик, посадити садок. Вже й мені було пообіцяли цю землю біля школи № 14 у Басів Куті по вулиці Боженова, а у червні 2003 року поставили на першочергову чергу, оскільки я інвалід війни ІІ групи, заслужений донор України, колишній партизан.
Ось уже три роки я прошу в міської влади 10 соток землі для того, щоб влаштувати город. Але безрезультатно. Я сама виховую двох сиріт, дітей своєї доньки. І хотіла на тих 10 сотках влаштувати для них маленьку дачу: поставити вагончик, посадити садок. Вже й мені було пообіцяли цю землю біля школи № 14 у Басів Куті по вулиці Боженова, а у червні 2003 року поставили на першочергову чергу, оскільки я інвалід війни ІІ групи, заслужений донор України, колишній партизан. Утім, рішенням сесії від 26 січня цього року мені у задоволенні заяви на виділення землі відмовлено. Яка підстава відмови — незрозуміло. Люди радять мені йти на прийом до міського голови, кажуть, може він поможе. Але скажіть, хіба ж можна стільки часу людину «годувати» обіцянками? Адже, якщо не можна виділити тієї землі, скажіть мені зразу прямо, щоб я не оббивала даремно чиновницькі пороги. Чи не так?
