Новина про обстріл будинку голови нашого міського суду облетіла усю країну. Але облетіла якось дивно. Ніхто не обурився, ніхто не став на захист людини, яка вже три десятки років очолює суд великого європейського міста, переживши на цій посаді усі чесні та злочинні влади разом узяті. Чому так? Чому всі сприйняли обстріл суддівського житла як належне і єдине, чим цікавились додатково — чому не влучили?
Або — чи хотіли влучити, чи стріляли просто так? Ніхто не здивувався тому факту, що на вулицях Рівного спокійно стріляють і кидають бойові гранати, зовсім не ризикуючи бути упійманими та покараними. За логікою наш головний суддя мав би за тридцять років разом із прокурорами та міліцією-поліцією переловити і пересаджати усіх бандитів, які би після відбуття справедливого покарання виходили на волю законослухняними громадянами, вдячними згаданому судді за те, що він свого часу їх справедливо покарав і вивів на правильний життєвий шлях… І не треба оце з цього місця починати сміятись! Хіба не борються цілодобово наші поліціянти, судді та прокурори із злочинністю? Чи не викривають разом із СБУ небезпечних правопорушників? Борються! Викривають! Красиво затримують під камери, щоб народ знав! А потім тихо відпускають. Кого одразу, кого трохи згодом. І справді, чого їх дарма мучити? І так людина ганьби набралася із тим публічним затриманням. Краще відпустити. Бо якщо не відпустить поліція, відпустить суд. Якщо не відпустить суд, то це зробить суд іншої інстанції… Та що я вам розповідаю — усе місто знає своїх бандитів, які почесно живуть у новозбудованих маєтках поряд із маєтками суддів, прокурорів та інших борців із злочинністю. Усім добре — усі задоволені! То навіщо ж тоді стріляти? Я так думаю, що причина у тому, що згаданий голова суду був колись недостатньо милосердним. Або навпаки — занадто милосердним. І тепер жертви його милосердя нагадують про щось таке, що відомо лише їм. Нам про це знати не треба. Нам треба тішитись із наших непідкупних суддів та прокурорів, які готові йти під кулі та гранати задля забезпечення законності. Нам з вами цей героїзм не потрібен. Хіба що тим, хто живе в маєтках поруч із тими непідкупними суддями. Можуть переплутати і влучити випадково. А може, і не випадково…
