Наприкінці лютого 2022-го, приблизно на третій-четвертий день московського вторгнення, я випадково зустрів давню знайому, мою ровесницю, яку знаю ще з юних років. На моє тривожне запитання «як справи?» вона відповіла напрочуд спокійно, навіть з легкою глузливою посмішкою: «Нармальна! Што нам, в пєрвий раз страну мєнять?».
Зізнаюсь, що зміст сказаного дійшов до мене не одразу. Лише згодом, коли згадана знайома пішла собі далі, я почав розуміти — вона чекає окупантів і буде щиро радіти їхньому приходу. Чому ні? Змогла ж вона і їй подібні, які народилися і все життя прожили в Україні, залишитися у минулому, сприймаючи незалежність України як прикре і тимчасове непорозуміння! Україна таким, як вони, не докучала — вони всі ці три десятиліття могли спокійно залишатися у московському просторі, очікуючи, коли «всьо ета кончітся». Що було з ними робити? Нічого! Просто чекати, аби минув час і покоління «ждунів» зникло природним способом. Не вийшло — «ждуни» таки отримали надію на те, що діждуться того, що України не стане. Найменш розумні з них, подібно до моєї давньої знайомої, навіть встигли висловити свою радість від наступу окупантів. Гадаю, що вже за кілька тижнів вона б мені такого не сказала. Заявляла би, що «палітікайнєінтєрєсуєтся». Але так себе повели або не дуже розумні, або ті, хто ні на що суттєве в житті вже не сподівається. Ті ж, хто чекав, що окупація відкриє перед ними нові горизонти, дозволить зайняти місця переможених «націоналістів», які їм були до цього недоступні, говорили менше або не говорили зовсім. Чекали, чим все закінчиться, аби потім пристати на бік переможців. Московських «визволителів» вони так і не дочекалися і вже не дочекаються. А тому треба бути готовими до того, що серед нас з’явиться ціла купа нових «патріотів», яких не зупиниш в гонитві за владою. Так вже було на початку дев’яностих, коли нещодавні комсомольські та партійні секретарі стали демократами і націоналістами. Ми тоді їм повірили і в результаті отримали Україну, яку можна було не помічати, в якій можна було спокійно чекати агресора. Тепер буде приблизно те ж саме. Лише нових агресорів їм доведеться чекати ну дуже довго. Можуть і нєдаждаться…