Зброї мені не дали. Записали, як звати і мобільний телефон, сказавши йти до такого‑то маршруту. Не скажу, який це був маршрут, не скажу, коли саме і де ми патрулювали. Не можна. Тому зупинюсь на тому, що не є військовою таємницею. Прибувши на місце збору, ми опинилися серед ще кількох таких самих груп добровольців, поруч з якими були люди в погонах. Нас було четверо — один мав мисливську рушницю, двоє мали потужні ліхтарі, я не мав нічого.
Нам належало охороняти наш маршрут до закінчення комендантської години, тобто цілу ніч. Мені й раніше доводилось проводити безсонну ніч на вулицях міста. Але приводи для цього були геть інші. Та й місто вночі виглядало так, як не виглядало, можливо, ніколи. Повна тиша на вулицях, жодного звуку, окрім гавкання поодиноких собак. Кожен автомобіль, чий мотор порушував нічну тишу, був як сигнал тривоги. Кожна тінь у кущах видавалася підозрілою. Коли ж хтось ішов назустріч, наставала мить невідомості, після якої ми бачили, що це свої! Ті, чий маршрут чи місце, яке вони охороняли, перетинався з нашим. За цю ніч я зустрів чимало знайомих, які зовсім не здивувалися, зустрівши мене у патрулі, так само, як не здивувався і я. Ніч була довга. Був час поговорити з колегами, які нещадно палили контрафактні цигарки. Теж хвилювались, як і я. Був час подумати над тим, що я зможу зробити з ворожим диверсантом, коли ми його зустрінемо? Нічого не придумавши, вирішив, що хлопцям видніше. Що скажуть, те й робитиму. Принаймні налякаю того диверсанта своїм виглядом — одяг у мене був явно не пристосований до нічного патрулювання, тож я зовні виглядав як опудало. Часом ми зупинялись, щоб перепочити. Але стояти було холодно, і я почав подавати голос — пішли, мовляв, бо замерзнемо. Така енергія дідуся, яким я, напевно, здавався більш молодим патрульним, впливала позитивно, і ми йшли далі й далі, вкотре оглядаючи все довкіл. До ранку я змерз остаточно. Коли чергування закінчилось, я йшов додому «на автоматі», а потім кілька годин не міг зігрітися. Зате був задоволений тим, що теж трохи захистив місто, тим, що побачив чудових людей, які не мають страху і мають волю! Я не знаю, де вони тепер. Може, сплять після нічного чергування, а може, знову на посту. Я ними захоплююсь і знову піду в патруль, коли візьмуть. Лише одяг тепліший підберу…
Микола Несенюк
